21

- Не знаю хто ви такі! Ми вас не запрошували! Їдьте геть! - крикнув з-за високої огорожі старий чоловік. Він неприязно дивився на нас через прути брами, яку прикрашали ковані фігури. Магічний ліхтарик у сутінках зробив його обличчя блідим та потворним.

Ґрейн глянув на мене, ніби казав: «ну от тобі місцева привітність. Розвертаймося?». Але я вже все вирішила. Тому швидко вискочила з магмобіля та попрямувала до зачиненої брами.

Мій охоронець тихо вилаявся, але поспішив за мною.

- Пане, будь ласка, впустіть нас. Лише на одну ніч. Завтра ми заберемося звідси. Але зараз ми потребуємо допомоги! Наш магмобіль зламався, і ми не доїдемо до Рінкастера. Прошу, не відвертайтеся! Ми заплатимо!

Я кусала губи, дивлячись на старого з благанням у погляді. Сподівалася, що останній аргумент повинен подіяти на нього, але чоловік тільки дивно оглянув мене, потім перевів погляд на охоронця.

- Що з магмобілем? - спитав він насуплено, але вже спокійніше.

- Дерево впало, - відповів Ґрейн, ніби економив слова. Його погляд був таким само ворожим, як і в старого.

- Вас двоє? - чоловік все ще наважувався. Він озирнувся на старий будинок, до якого від брами ще треба було йти метрів сорок, потім ще раз придивився до мене. Чомусь найбільше його цікавили мої ноги.

- Так, ми не потребуємо багато місця! - закивала я. Чоловік смикнув носом, ще раз глянув собі за спину, а потім знову поставив питання:

- Ви обидва з Ізаріди?

- Так, - я відповіла чесно. Не було сенсу ховатися. Чоловік одразу зустрів нас ізарською мовою. Отже, є великий шанс, що він хоча б не ненавидить усіх демонів.

Старий переступив з ноги на ногу, скосив очі на Ґрейна. Судячи з того як він смикнув губою, мій охоронець не намагався сподобатися господарям особняка. Не обертаючись, я могла тільки уявити невдоволений блиск у червоних очах. І скоріше привернула увагу до себе:

- Не залишите ж ви мене ночувати посеред лісу! - мій голос став зовсім тонким. Я зробила крок ближче, склала руки на грудях: - Я так змерзла від вітру і дощу. Будь ласка, пустіть нас обігрітися!

- Треба спитати у пана, - пробурмотів старий нарешті, та опустив голову. Він кілька миттєвостей дивився на звʼязку ключів, які тримав у руці, а потім вже зібрався розвернутися, але я подалася вперед. Торкнулася руками огорожі:

- Будь ласка! Хоча б обігрітися пустіть! На кілька хвилин. Не лишайте нас тут. Я чула вовків у лісі!

- Так, - покивав старий та глянув у хащі: - Вони тут є. Але я не можу…

- Ми почекаємо поки ви спитаєте. Просто хоча б дозвольте випити склянку води, у горлі пересохло. Якщо господар не дозволить, ми заберемося геть.

Чоловік наморщив ніс, потім ще раз оглянув мене з голови до ніг. Його погляд знову зупинився на моїх колінах, та все ж він видихнув:

- Добре. Але поводьтеся чемно. Якщо вирішите щось поцупити, або…

- Ми ж не волоцюги! - обурено підняла руки вгору, демонструючи відкриті долоні. Замок на воротах голосно клацнув, і вони відчинилися. Швидко заходячи на територію садиби, я додала: - Нас просто спіткала біда. І я дуже вдячна вам, що ви не залишили нас серед лісу.

- Залишиш вас… - пробурмотів старий, роздивляючись моє взуття. Ґрейн, який слідував за мною, наче невіддільна тінь, змусив чоловіка відступити. Кіра тихо сиділа на плечі компаньйона, склавши на спині крила, та насторожено озиралася.

- Ідіть за мною, - прокряхтів старий та рушив до будинку. Я мовчки рушила слідом, роздивляючись чоловіка. Він припадав на ліву ногу, праве плече його було вище за протилежне, а на спині виднівся горб.

У будинку горіли вікна, осяваючи землю під ними. Гарні кущі троянд давно не бачили садових ножиць, а поміж них росли бур'яни. Під ногами похрускував старий гравій. Над входом у дім хитався від вітру магічний світильник, який вже давно пора було підзаряджати, але він ще тьмяно мерехтів. Під деревʼяним навісом, який захищав ґанок від дощу, павуки сплели собі ціле мотузкове місто.

Я відмічала усе це краєчком свідомості, а сама уважно прислухалася до звуків. Та у будинку було напрочуд тихо.

- Чекайте тут, - наказав старий, пустивши нас у передпокій, а сам пішов углиб будинку. Я зацікавлено озирнулася. Обшарпані стіни були блідо-червоними. Напевно, фарба не була захищена магією та вицвіла на сонці. Високі стелі та деревʼяні меблі і прикраси навіювали думки про Ізаріду часів імперії.

Аж раптом на моєму лікті зімкнулися чоловічі пальці. Я навіть не встигла оком змигнути, як Ґрейн опинився поруч зі мною. Надто близько. Я ошелешено підняла голову і зрозуміла, що наші обличчя знаходяться на відстані однієї долоні. Розгублено зазирнула у червоні очі, помітивши як закружляли там іскорки.

- Навіщо ми тут, Айро? - голос Ґрейна був ледве чутним, але у ньому майнув гнів та настороженість. Я відчувала, що не зможу висмикнути свою руку, якщо захочу, а чоловік погрозливо нависав наді мною.

- Потім поясню, - прошепотіла у відповідь, відчувши, як по моєму тілу пробігло тремтіння. Я намагалася сама себе запевнити, що Ґрейн мій охоронець, та не зробить мені нічого, але щось у його погляді змушувало мене перелякано стиснутися. Серце закалатало у грудях швидше.

- Ні! - вимовив Ґрейн. - Зараз!

Я злякано глянула у бік коридору, але звідти навіть не долинало кроків. Спробувала відійти від охоронця, але він тримав мене міцно, не дозволяючи навіть ворухнутися.

- Мені боляче! - я спантеличено дивилася на чоловіка, а погляд у відповідь був підозрілим:

- Кажи, Айро!

Та попри це, я все ще не могла злякатися його повною мірою. Щось усередині мене було абсолютно впевнено, що цей чоловік ніколи мене не скривдить.

- Добре, - здалася та швидко вимовила: - Я впіймала сигнал біди з цього дому.

- Сигнал біди? - збентежено перепитав Ґрейн. Його пальці розтиснулися, та я змогла відступити на крок, отримавши свободу. - Як ти його почула?

- Я хотіла знайти поблизу людей, - зітхнула я і відвела очі. Ґрейн незадоволено насупився: