20

Тепер дощ лише тихо накрапав. Ґрейн вийшов з машини та стояв біля відкритого капоту, а я вирішила трохи розімʼяти ноги.

Мені не сподобався тон охоронця, коли він сказав, що тільки сподівається. Застрягнути посеред лісу зі зламаним магмобілем у Моріоні зовсім не входило у мій план, а тому я вирішила проявити ініціативу. Відійшовши трохи далі, щоб Ґрейн не відчув мою магію, я створила пошукове плетіння та відпустила його на всі боки. Можливо, я помічу людей чи поселення, де можна буде попросити про допомогу. Найближчим містом на карті був Рінкастер, куди ми і прямували, але можливо, нам зустрінеться ще щось.

За секунду я розгублено насупилася. Моє заклинання дивно сповільнилося, ніби проривалося через захисний контур навколо мене. Хоча сама я ніякого впливу не відчувала. Та все ж воно вискочило і понеслося геть, виконуючи моє доручення. А вже через секунду я отримала відповідь. Надто швидко.

Відповідь також сповільнилася, наче пробиралася до мене. І навіть трохи спотворилася, а тому я змогла зрозуміти не все повідомлення, що отримала. 

- Айро? - схвильований голос Ґрейна змусив мене здригнутися та повернутися до нього. Чоловік повільно наближався, уважно оглядаючи мене: - Що ти робиш?

- Хотіла пошукати поруч когось, хто б міг допомогти нам з транспортом, - вирішила я не брехати. Кіра схилила голову набік, сидячи на плечі демона. Погляди обох були серйозними і зосередженими. Мені навіть стало ніяково.

- Магмобіль справний, - вимовив Ґрейн, але у мене вже зʼявилася справа:

- Я так не думаю, - сказала впевнено. - Я не хочу застрягнути посеред лісу. А тут поруч є садиба, у якій живуть люди.

- Це моріонці, - перебила мене куниця. - А вони не дуже зрадіють двом демонам!

- Гадаю, я зможу їх вмовити, - я посміхнулася, зображуючи позитивний настрій, хоча повітря між нами зараз електризувалося навіть не від грози. - Я вимагаю, щоб ми заїхали до садиби!

- Ми втратимо час, - спробував переконати мене Ґрейн, але я була непохитна.

- Але будемо впевнені, що доїдемо до Рінкастера, а не залишимо магмобіль у чергових кущах та не підемо пішки! Я отримала місцезнаходження садиби, але щось блокувало моє заклинання.

- Я ж казав, це можуть бути еманації гір, - спокійно вимовив Ґрейн. І від його слів якесь дивне передчуття полоскотало мене під ребрами. - Та я маю відмовити, Айро. Я не знаю хто живе у тій садибі, і не хочу ризикувати нашою безпекою.

- Ти ж казав, що професіонал! - я схрестила руки на грудях, та зробила крок вбік. - Тебе найняли. Щоб захищати мене! Навіть, якщо доведеться відхилитися від маршруту.

- Так, але…

- Ніяких «але»! - я додала в голос металічних ноток. - Я вирішила, що хочу заїхати у ту садибу. Та якщо ти відмовляєшся, то піду туди сама!

Я дійсно розвернулася та попрямувала дорогою назад. За спиною почувся вигук Кіри:

- Та звʼяжи її і закинуть у салон!

Я ледь не запнулася від такого радикального рішення.

- Стій! - тепер вже Ґрейн гукнув мене. - Добре! Поїдемо куди скажеш.

- Що?! - обурено вигукнула Кіра. А я зупинилася та обернулася до чоловіка. Він зітхнув:

- Гаразд. Я дійсно тільки охоронець. Тому як скажеш. Повертайся до магмобіля, поїдемо у садибу.

Я зміряла демона поглядом, але все ж дійсно попрямувала до нашого транспорту.