16

Тільки за чверть години я змогла цілком розслабитися. За вікнами пропливав мирний пейзаж, небо було сірим, а дорога забирала вгору. І Кіра, і Вальтрікс мовчали. Спочатку я теж спробувала придивитися до дерев та до гірських вершин, які майоріли на обрії, але всередині, ніби бульбашки із дна колодязя, почали виринати питання. Прокрутивши кожне з них в голові кілька разів я невпевнено глянула на Вальтрікса. Заговорити змогла не одразу.

- Щось не так? - спитав чоловік, не дивлячись на мене, і посміхнувся.

- Хотіла спитати, - я кинула швидкий погляд назад, помітивши як Кіра настобурчила вушка. Вони повернулися до мене, хоч куниця і удавала, ніби дивиться у вікно. Та все ж я промовила: - Чому ви не допитали тих найманців? Ми ж могли дізнатися у них інформацію.

Вальтрікс підтиснув губи. Глянув на мене, ніби говорив з недосвідченою дівчинкою, яка нічого не тямить у житті, але швидко відвернувся. Я насупилася, очікуючи на відповідь.

- Я не дізнався б від них нічого нового, пані Айро. Усі поплічники Фарельда - агресивні патріоти, або ж вони тільки вважають себе такими. Їх мета одна - вигнати з Моріони усіх, хто має якесь відношення до Ізаріди. Такими вони вважають демонів, відьом, а також просто чужоземців. Вони мріють побудувати велетенську стіну навколо Моріони, закритися у власному королівстві, повернути монархію та жити щасливо.

- Це не дуже нагадує щастя, - я підняла одну брову, а другу скептично опустила, зміривши поглядом Вальтрікса: - Але у них був той знак. Руна кривавого жертвоприношення.

- Яка руна? - Кіра так стрімко стрибнула на спинку мого крісла, що я здригнулася. Обернулася до неї. Чорні оченята блиснули цікавістю. Куниця придивилася до мене, потім повернулася до компаньйона: - Про що мова?

Охоронець невдоволено цокнув язиком. Я зовсім розгубилася, спостерігаючи за його реакцією. Хотіла дістати клаптик паперу, який сунула у кишеню, але щось мене зупинило. Якесь дивне передчуття змусило лишитися непорушною.

- В одного з них було запрошення на жертвоприношення, що станеться у повню.

- У повню, - з розумінням похитала головою Кіра. Вона повільно повернулася до мене, але ми лише на мить зустрілися поглядами, а потім куниця глянула на небо: - Здається, це вже через дві ночі?

- Так, - підтвердила я, помітивши як пальці Вальтрікса міцніше стиснули кермо. На його руці виступили вени. Вони здалися міцними прутами, які опинилися під шкірою. Та чоловік не збирався більше втручатися у розмову. Кіра дивилася у вікно про щось розмірковуючи. А мене почала лякати тиша.

- Як вони знайшли нас? - поставила я нове питання. Сама знала, що варіантів було багато. Пошукових заклинань вигадали вдосталь. Дорайн казав, що в мого охоронця будуть амулети, які зможуть заплутати сліди, але на будь-яку дію завжди знайдеться протидія.

Я дійсно знала, що сховатися абсолютно від усіх пошукових плетінь неможливо, скільки сил не докласти, але зараз мені просто хотілося послухати відповідь Вальтрікса. Його голос мені подобався. Він дивним чином заспокоював. Хоч ми були знайомі кілька днів, але здавалося, що я знаю цього чоловіка усе життя.

- Я ж казав, що вас будуть шукати, - знизав плечима Вальтрікс. - Ви дочка колишнього логофета Ізаріди, а тому для усіх, хто підтримує Фарельда Німуса - ви особистий ворог.

- Думаєте, мене впізнають усі, кого ми зустрічаємо на дорозі? Ми навіть в місто не заїжджали більше.

- Можливо, дійсно впізнають, - охоронець несподівано серйозно поставився до цього припущення. - Але можливо і шукають за допомогою магії. Та з кожним наступним метром це буде все більш важко. Гори мають власні енергетичні потоки, вони будуть збивати усі пошукові заклинання.

Я знала про властивості гір, хоч сама ніколи ними не користувалася. Природна магія - стихія відьом. Саме їм властиво дуже тонко відчувати тік магічних сил по землі, чи у повітрі, чи під водою. Тому і дуже багато їх заклинань на основі взаємодії з природою. Такі демонам і звичайним людям відтворити дуже важко. Ходять легенди, що до створення імперії, яка покривала увесь континент, відьми були майже єдині з природою. Можливо, це лише казки, а може колись відьми були такими сильними, що могли розмовляти з лісом, розуміли вітер, могли вмовити ріки змінити напрямок.

- Ви доповіли про це у контору? - спитала я, відвернувшись до вікна.

- Ще ні, - відповів Вальтрікс. - Встиг тільки зв’язатися з правоохоронцями.

- У вас є можливість звертатися до них напряму? - я зсунула брови до перенісся і обернулася до співрозмовника. Але раптом мені відповіла Кіра. Вона обурено сплеснула лапками:

- Звісно, є. Пані Айро, ми професіонали, але раптом нам знадобиться допомога? Ми ж охороняємо не просто пересічних людей, які приїжджають у Моріону наче на веселу екскурсію. Ми супроводжуємо дуже важливих людей та демонів, а отже і маємо привілеї.

Вальтрікс тільки кивнув, а Кіра гордовито скинула голову. Розпитувати далі я не стала, лише знову спрямувала погляд на дорогу. Вона ставала все більш кам’янистою.

Сама собі я мала зізнатися, що знаходячись у іншій країні я все ще міряю її по Ізаріді. І тому деякі аспекти здаються мені дивними чи неправильними.

Зв’язатися з іншою людиною можна різними способами. Один з найшвидших - телепатія - це зв’язок при якому дві свідомості опиняються в одній. Брехати при такому спілкуванні майже неможливо. Телепатично можна з’єднатися добровільно, коли обидва співрозмовники налаштовані на розмову, але можна і проникнути у чужу свідомість насильно, як колись Дорайн зробив з Клодом. За останнє моєму другові мало б добряче влетіти, але Клод дуже пишався тим, що він спокійно витримав зв’язок з демоном, та й взагалі він був у захваті від нового ректора і їхніх пригод, а тому на усі питання відповідав, що нічого не знає, ні з ким він не розмовляв, а у Шедан вони приїхали, бо йому щось наснилося. Дорайн відбувся попередженням, штрафом за використання небезпечного заклинання у близькості до мирних містян, та посиленим наглядом. Тому тепер намагався поводитися тихіше.