15

Нападники міцно спали. Їх свідомість потрапила у заклинання, як раніше у пастці опинився наш магмобіль. Я уважно придивилася до їх облич та жодного не впізнала. Змогла тільки вразитися майстерності Вальтрікса, такої точності виконання плетінь я ще жодного разу не бачила. Якби він не був демоном, я б запідозрила, що мене охороняє відьмак, який начхав на усі заборони щодо магії.

Швидко озирнувшись на охоронця, який лагодив двигун, я присіла поруч із найманцями. Перевірила їх магічно, але нічого не помітила. Та коли встала, раптом зачепилася поглядом за ледь помітний клаптик паперу.

Усвідомлювала, що це могло бути що завгодно, але все ж простягнула руку і витягнула з кишені чоловіка маленький папірець, складений удвічі. Розкрила його і побачила символ. Зображення змусило мене насупитися. Це не була морінська мова, але і не ізарська. Це були руни, якими у давнину відьми позначали свої ритуали. І цей символ я знала. Він означав криваве жертвоприношення у повню.

Навколо кривавих ритуалів завжди було надто багато розмов. У підлітковому віці мене неймовірно цікавила ця тема, і я навіть викрала книжки з татового сховку, щоб прочитати про найтемніший бік магії нашого світу.

Попри те, що криваві ритуали заборонені законами усіх країн та у більшості належать відьомській магії, для більшості з них особлива схильність не потрібна. Їх може використовувати і демон, і людина. Бо, наприклад, “відьомський зір” чи “природну завісу” демон створити не зможе. Це специфічні навички, якими володіють саме відьми, і передаються вони від батьків. Більша частина заклинань, якими у минулому користувалися тільки відьми, давно уже адаптовані під звичайних людей та демонів, але для їх активації треба дуже багато контролю, сил та знань, а у спадкових відьом виходить майже інтуїтивно. 

Мабуть, більш рідкісним, небезпечним та сильним є тільки вміння контролювати пітьму. Йому неможливо навчитися, а людей та демонів, які володіють ним, завжди тримають на обліку. Та й народжуються такі надто рідко, цей дар чимось схожий на дар медіумів - він так само унікальний та майже не вивчений. У академії, тільки дізнавшись про здібність володіти темрявою - переміщатися тінями, мати змогу ідеально ховатися від чужих очей та знаходити будь-кого за допомогою мороку - усі дітлахи мріють, що саме у них пробудиться такий дар.

- Все готово, пані Айро.

Від голосу Вальтрікса я здригнулася і обернулась. Він витирав руки сірою ганчіркою, поволі наближаючись до мене. Його темні очі ковзнули на папір у моїх руках, і мені раптом захотілося його сховати за спину. Але я швидко відкинула цей недоречний порив і показала символ охоронцеві:

- Не знаєте що це?

Чоловік зупинився і задумливо подивився на зображення руни. Потім кинув за спину короткий погляд. Кіра застрибнула у салон транспорту і копирсалася у речах.

- Кривава повня, - промовив чоловік дуже тихо, ніби не хотів, щоб нас підслухали, хоча на порожній дорозі крім нас і найманців нікого не було.

- Це жертвоприношення, - я повільно склала папірець удвічі. Вальтрікс уважно стежив за моїми рухами, коли мої пальці ковзнули по згину. А я спостерігала за його реакцією. - Точніше, це запрошення на ритуал.

- Такі тонкощі мені не відомі, - чоловік підняв голову і подивився мені у вічі: - Я знаю про цей символ не багато. Ви знайшли його у них?

- Так, - я рефлекторно опустила голову і подивилася на людей. Їх дихання було рівним. Чотири серця билися в унісон, наче хтось їх так зачарував. На них був пристойний одяг і зручне взуття. У Фарельда Німуса точно є гроші на пристойних найманців. От тільки схоже, що мені пощастило більше. Принаймні сьогодні.

- Нам треба їхати, - сказав Вальтрікс. Я здивовано озирнулася:

- Хіба ми не дочекаємося правоохоронців?

- На це ми витратимо надто багато часу, - чоловік кивнув на магмобіль та зробив крок назад по діагоналі: - Правоохоронцям треба ще кілька годин, щоб доїхати сюди з міста. А ми і так затрималися. Не переймайтеся, заклинання протримає їх стільки, скільки треба.

Вальтрікс мав впевнений вигляд. Як завжди. Мені навіть починала подобатися ця його особливість. Вона заспокоювала мене. З’являлося відчуття, що охоронець про все подбає, а я можу зосередитися лише на власній справі, не думаючи більше ні про що. І хоча мені здавалося правильнішим дочекатися службовців і впевнитися, що ці бандити не рушать за нами, і нікому більше не завдадуть шкоди, а опиняться за ґратами, та я все ж попрямувала за Вальтріксом. Мені дійсно треба було поспішати та на зайві затримки не було часу.

Двері з гуркотом зачинилися. Я зручніше влаштувалася у кріслі та прислухалася до гарчання двигуна. Здається, він запрацював краще ніж до цього.

- Ну і затрималися ми, - невдоволено фиркала Кіра, займаючи те ж місце, з якого вона впала на початку переслідування. - Вони могли б і почекати поки ми минемо перевал.

- Гадаєш, засідка там була б набагато приємнішою? - Вальтрікс викрутив кермо. Магмобіль об’їхав перешкоду та попрямував дорогою до гір.

- Звісно, ні, - куниця знову розчісувала свій шикарний хвіст. - Просто тепер ми будемо їхати через перевал під дощем. А там постійно трапляються обвали, ще й каміння слизьке.

Я тільки міцно стиснула ікла, яскраво уявивши собі гірський обвал. Перед очима виникла картинка, як зі схилу падає каміння, земля, вирвані кущі та невеликі дерева. Не хотілося б дійсно потрапити під такий.

Небо дійсно знову затягували хмари. Вони чорною отарою сунули за нами у бік гір. І Кіра мала рацію, ми мали прибути на перевал майже одночасно.

- Доведеться їхати обережніше, - спокійно вимовив Вальтрікс. Він подивився мені в очі та з легким відтінком провини у голосі попередив: - Але, скоріш за все, ми не встигнемо дістатися міста. Доведеться ще одну ніч провести на дорозі.

Я торкнулася пальцями шиї, згадавши дивного птаха, який кликав мене з кущів голосом охоронця. Наштовхнутися на щось більш страшне чи небезпечне не хотілося. Але і удавати з себе ніжну дівчинку та вимагати, щоб мене відвезли у місто та забезпечили нормальною окремою кімнатою, я не збиралася.