9

- А чому Шедан називають містом семи вітрів? - поставила чергове питання Кіра.

Вальтрікс їв мовчки, навіть не дивився на мене. Хоч я кілька разів намагалася зловити його погляд. Куниця не звернула уваги на зміни настрою демону, узявшись розпитувати мене про Ізаріду. 

- Бо умовно є вісім напрямків з яких може дмухати вітер, - почавши пояснювати, я намалювала у повітрі восьмикутну зірку - графічну позначку рози вітрів. - Так от у Шедані ніколи не буває південного вітру.

- Як це? - Кіра навіть розгубила горішки, якими смачно хрумтіла. Коричневі ядра покотилися по пледу. - Я думала, що це вигадка. Ґрейн! 

На останньому вигуку куниця озирнулася до Вальтрікса. І раптом стрімко закрила пащу. Я здивовано насупилася і теж перевела погляд на охоронця. Червоні іскри у темних очах на мить засяяли сильніше, закружляли у швидкому танці. Але за секунду все скінчилося. Чоловік повернувся до мене: 

- Ніколи не цікавився цим явищем. Розкажете докладніше? 

- На жаль, я теж не спеціалізуюсь на погодних явищах, - я знизала плечима. - Версії є різні. Хтось каже, що це природна аномалія, інші запевняють, що магічні еманації. Є і менш популярні припущення. На кшталт змови правителів або прокляття. 

- Змова, - задумливо повторила Кіра. Почухала лапкою за лівим вушком і кивнула: - Так, від цих підступних демонів можна очікувати будь-чого. 

- Тебе зовсім не бентежить, що ти зараз сидиш у компанії двох демонів? - Вальтрікс схилив голову до плеча. У його тоні пролунала звична насмішка. Кіра пирхнула: 

- Саме подивившись на вас я зробила такі висновки! 

Ми з охоронцем перезирнулися, але коментувати це твердження не стали. А Кіра швидко вигадала нове питання: 

- А на чому спеціалізуєтеся ви, Айро?

Наче звичайне і просте питання змусило мене завмерти. Я повільно опустила стакан з чаєм та задумалася над відповіддю. 

Батько мріяв, щоб я пішла його стежкою - у політику. Тут ми з Дорайном були схожі. Обидва тікали від татусів, які намагалися зробити з нас майстерних ораторів, дипломатів та державних діячів. Дорайн сварився з батьком так, що чув увесь Шедан. Але все ж обрав для себе бойову спеціалізацію. Склав усі іспити на відмінно, втік з дому і навіть рік відслужив у армії, хоч і не продовжив контракт, повернувшись у столицю. 

У мене ж було більше варіантів. Бо родичі моєї померлої матері вчепилися у мене з другого боку і вмовляли піти по слідах матері - в артефакторику. І я дійсно схилялася до того варіанту, але втрутився випадок. Після того як я закінчила академію, у моїх документах виявили помилку, і я не змогла вступити на практику туди, куди планувала. Та раптом батько Крайта, містер ат Маніл запросив мене до суду, просто допомогти на кілька тижнів, поки з документами усе не вирішиться. Я погодилася. А потім залишилася. 

- Кіро, ти знову лізеш куди не треба! - тихо насварив куницю Вальтрікс. 

- Та це ж просто питання, - обурено змахнула крильцями Кіра. - Я ж не питаю чи збирається пані заміж за нашого шановного замовника! 

- Ще не вистачало, щоб спитала! - Вальтрікс стиснув у кулаці серветку і прицільно кинув у куницю. 

- Допоможіть! - верескнула Кіра, відскакуючи убік. - Вбивають! А я тільки спитала! Ви чули що-небудь про право голосу куниць? 

- Не чули, - зухвало відповів Вальтрікс і жбурнув ще одну серветкову кульку. На цей раз точніше. Кіра схопилася за живіт, хоча серветка влучила у стегно, і награно впала: 

- Отож! Бо цей світ надто жорстокий до куниць! Я відчуваю, що ви мене не любите. Тоді покиньте мене тут, і йдіть! Виживу і без вас. 

Вальтрікс старанно ховав посмішку, спостерігаючи за цією виставою.

А я все ж зітхнула, посунулася ближче до Кіри та тихо промовила, наче розкривала секрет: 

- Мене теж завжди турбувала несправедливість та нерівні права. Особливо, коли справа доходила до їхнього захисту. 

Кіра миттєво припинила вмирати, зацікавлено настобурчила вушка і глянула на мене чорними оченятами.

- До відкриття Фонду я працювала у правовій сфері, - зізналася я. Кіра швидко сіла, склала лапки на темній грудці та поворушила носиком:

- Тобто ви знаєте заклинання, якими можна змусити людину казати правду і тільки правду? - у її тоні ковзнуло щось насторожене. Я розуміла її.

Мало хто боявся цілителів, бо їхня магія заточена на допомогу та й у більшості це пасивні заклинання, якими не можна атакувати. Зазвичай не лякалися ілюзіоністів, артефакторів, архітекторів, лінгвістів чи агрономів. Хоча я могла б навести приклади неймовірно жорстокого і небезпечного використання їхніх заклинань. Страх викликали такі, як Дорайн - бойовики, які виховували своє тіло і свою магію для війни. Чи такі, як я і Крайт - служителі права. Бо нашою основною спеціалізацією дійсно було копирсання у чужих головах. Крім цього я володіла великою кількістю іншої інформації - нормативні бази, закони, правила роботи з документами і тому подібне. Але люди зосереджували увагу саме на ментальних заклинаннях та підкоренні волі.

- Знаю, - зрештою я кивнула. - Але для застосування такої магії мені необхідні дозволи з печатками від Міністерства Внутрішніх Справ Ізаріди. Без цього будь-яке моє ментальне втручання у свідомість іншої істоти буде вважатися незаконним.

- Але ж ми не в Ізаріді, - очі Кіри хитро сяяли, наче вона щось замислила.

- Припини! - гримнув на куницю Вальтрікс. Він піднявся на ноги та почав збирати речі. - Нам час вирушати, міс ат Нарі.

Я легко погодилася, але все ж вирішила спочатку відлучитися у кущики. Охоронець заборонив відходити далеко. Але попри те, що я була його підопічною, я ще була жінкою, а тому все ж вирішила трохи заглибитися у ліс. Людської присутності я не відчувала, а відлякнути диких звірів я зможу!

Уже на зворотному шляху мою увагу привернув якийсь дивний звук. Зупинилася, прислухавшись. Хотіла активувати пошукове заклинання, бо здалося, що чула дитячий голос, як раптом розрізнила: