6

Коли я спустилася на перший поверх, Вальтрікс тихо розмовляв з адміністраторкою. Вона вже не здавалася наляканою. Навпаки. Вона дивилася на мого охоронця з якимось дитячим захватом. Не відводила очей, спершись ліктями на стійку, і широко посміхалася. На обличчі Вальтрікса застигла ввічлива напівбайдужа усмішка.

Кіра сиділа на стійці і щось роздивлялася з її висоти на стільниці адміністраторки. З мого ракурсу не було видно що саме. 

Помітивши мене, обидва - охоронець і куниця - вирівнялися і повернули собі зосереджені вирази облич. Тільки адміністраторка невдоволено насупилася і узялася заповняти папери.

- Я зміг орендувати магмобіль, - повідомив мені Вальтрікс. Від здивування у мене піднялися брови:

- Магмобіль? Але це ж може привернути до нас увагу. У Моріоні мало хто може дозволити собі такий транспорт.

- Не хвилюйтеся, - охоронець дивився на мене поглядом професіонала, впевненого у власних силах: - Я найняв транспорт через свої звʼязки. А їхати нам треба швидко та по дорогах, де коням буде важко.

Згадавши мапу я вимушена була погодитися. Попри те, що магмобіль дійсно виділить нас, він дасть нам і переваги. Заспокоївшись, я посміхнулася:

- Ви вирішили розорити вашого замовника?

- Він сказав, що на першому місці ваша безпека, а не гроші, - знизав плечима Вальтрікс. Кіра дивилася на мене чорними оченятами:

- Вам дуже пощастило з «просто другом», - раптом уїдливо вимовила куниця. Від її інтонації навіть захотілося зробити крок назад.

- Кіро! - осудливо вигукнув Вальтрікс. - Поводься чемно!

Куниця закотила очі та схрестила передні лапки на грудях:

- Я просто констатувала факт. У пані Айри дуже уважний та чуйний шанувальник.

Вальтрікс дивився на тваринку з сумішшю обурення та насмішки:

- Якщо пані прагне називати замовника другом, ти повинна це поважати!

- Він дійсно друг, - я зітхнула, потерла перенісся пальцями, і зробила собі примітку прочитати біографію мого охоронця. Може там буде якась інформація про цих норовливих куниць. Та і про самого Вальтрікса стало цікаво дізнатися більше.

- Вибачте, - примирливо сказав демон, затуливши куниці рот пальцем. Вона обурено надула щоки і свердлила його поглядом, але спроб звільнитися не робила. Чи просто не хотіла, чи знала, що це неможливо.

Я лише похитала головою, а потім озирнулася навкруги.

- А де наш візник?

Я тільки зараз зрозуміла, що за усіма переживаннями навіть не поцікавилася як його звуть. Імʼя охоронця мені втовкмачив Дорайн, а от про візницю ми майже не говорили.

Та я збиралася хоч попрощатися з ним і побажати швидкого одужання.

- Вирушив до цілителя, - сказав Вальтрікс. - Йому необхідно одужати якнайшвидше. Все ж за простій його контора не платить.

Я навіть визирнула у вікно, помітивши, що екіпажа на місці, де його вчора лишили, дійсно немає. Закусила губу, дивлячись на поодиноких перехожих. Вальтрікс знову повернувся до стійки, розрахувався з жіночкою, яка на прощання наче випадково торкнулася його руки і подарувала млосний погляд.

Від такого видовища я скоріше відвернулася і побачила, нарешті, магмобіль. Ошелешено завмерла, роздивляюсь цього дивного монстра. Такі старі екземпляри я давно вже не бачила. Мабуть, вони могли зберегтися тільки на околицях Ізаріди.

Наш новий транспорт нагадував перехідний варіант між каретою і магмобілем. Чорна фарба вицвіла до темно-коричневої, металеві підніжки вкрилися іржею, а відкидний дах не складався до кінця. Задні сидіння були перероблені під багажне відділення. Мені залишилося тільки сподіватися, що магічний двигун витримає.

Коли Вальтрікс повернувся до мене, я перевела на нього погляд:

- А ви повідомили Дорайна про зміну маршрута?

- Звісно, контора і він уже все знають, - охоронець збирався підняти мою валізу, але зупинився і запитливо глянув мені в очі: - Чи ви хочете самостійно звʼязатися із замовником?

Спочатку я дійсно думала про те, що мені треба поговорити з Дорайном. Але після слів Вальтрікса раптом уявила собі що саме може сказати мені друг і яким тоном. І подумала, що скинути перемовини з розлюченим демоном краще на контору з підбору охоронців та перевізника.

- Ні. Все добре. Ми можемо їхати.

Вальтрікс ще секунду дивився мені в очі, дозволивши вивчити свої райдужки, прикрашені неповторними візерунками, а потім посміхнувся. Тільки після цього підняв мою валізу.

За мить почулося клацання, а потім гуркіт падіння.

- От ти роззява криворукий! - Кіра уся розпушилася від переляку. Заскочила на плече Вальтріксу і тицьнула його лапкою у вухо: - Мʼязи є, а мізків мало!

Я здивовано дивилася на мої речі, які висилалися з валізи. Майже усі вони були наскрізь мокрими. Особливий жах у мене викликали папери. Усі вони були копіями, а оригінали знаходилися у Шедані під надійним захистом заклинань, але усе те, що я узяла з собою, було знищено водою.

- Вибачте, - зніяковіло промовив Вальтрікс. Він швидко поставив валізу на підлогу, нахилився над нею, вивчаючи замок. А я скоріше почала збирати речі. Кинулася до паперів, але чорнила дійсно розтеклися, роблячи текст непридатним для читання. Міцно стиснула зуби і продовжила збирати інші речі.

- Здається, вода зіпсувала замок. Адже валіза не нова? - запитав охоронець, крутячи ручку.

- Не нова, - пробурмотіла я. У мене ніколи не вистачало часу просто пройтись магазинами. Тому я купувала нові речі, коли старі виходили з ладу. Або отримувала у подарунок.

- Я зможу полагодити, - запевнив охоронець. А я насупилася:

- Але я впевнена, що вчора вміст валізи був сухим! - під моїм поглядом, речі вмить висохли. Вгору потягнувся білий пар. Вальтрікс махнув рукою, відганяючи його від себе:

- А потім ви потрапили під зливу?

- Не смішно, - пирхнула, приховуючи посмішку. Здається, на цього чоловіка неможливо образитися по-справжньому. - Я ж переодягалася ввечорі.