1

- Ти нікуди не поїдеш! - від крику Дорайна скло у шибках злякано затремтіло.

Я виявилася більш міцною. Продовжуючи фасувати папери у різні теки, я підняла голову і подивилася у вічі другові. Він гнівно грюкнув дверима, зачинивши їх за собою, і підійшов ближче до мого столу. Для розлюченого демона мій скромний кабінет був надто малим.

Вечір пофарбував небо у рожево-помаранчевий, і за вікнами панувала приємна сепія. А Дорайн, наче грозова хмара, навис над моїм столом:

- Ти взагалі чим думаєш?! - обурено спитав він. У сірих очах яскраво сяяли блискітки. - Ти вирішила самостійно вирушити у країну, де ненавидять демонів та усіх, хто повʼязаний з Ізарідою?! І коли ти взагалі планувала мені про це сказати? На що ти сподівалася?

- На те, що ти будеш зайнятий вагітною дружиною, - зітхнула, зав'язуючи першу товсту теку.

- Айро! Дивись на мене! - Дорайн стукнув долонею по столу. Письмове приладдя злякано застрибало по дереву, але демон не звернув на це увагу. - Ти наражаєш себе на небезпеку! У Моріоні зараз йде громадянська війна. Проти легітимної влади виступив націоналіст, який стверджує, що демонів, які мешкають на території країни, треба вбивати у концтаборах! Він зібрав власну армію. Там справжня війна! Куди ти зібралася?

- Заспокойся, Дор! - я спокійно пройшла повз друга, поклала теку на визначене для неї місце у шафі, потім повернулася до столу. Дорайн свердлив мене поглядом, а я продовжила тільки коли сіла у своє крісло. - Я ж не полізу на фронт. Буду уникати небезпечних місць. Мені треба лише знайти одну дівчинку і повернути її в Ізаріду.

- Хай поїде хтось інший! - не хотів змиритися з моїм рішенням друг. - Чи ти одна працюєш у цій конторі?! Куди ти діла усі мої гроші, які я тобі віддав?!

- Та тихо ти! - не витримавши, я підвищила голос. З викликом глянула на Дорайна: - Ти дійсно думаєш, що я витратила усе на свої сукні?!

- Ні, - чоловік відхитнувся від столу, усвідомивши, що перегнув. Трохи заспокоївся і сів у крісло навпроти. Та не полишив спроб відмовити мене: - Але чому їдеш саме ти? Айро, ти надто відома особа! Твій батько був логофетом Ізаріди! Ти ласий шматочок для того божевільного, який мріє захопити владу. Як його там звуть?

- Фарельд Німус, - підказала, лишаючи останній підпис на документі.

- Саме так. Він з радістю тебе зустріне, Айро!

- Я не збираюся кричати на усю Моріону хто я така і чому приїхала! - прошипіла я, впершись поглядом у друга. - Припини вже істерику.

- Істерику? - ледь не захлинувся повітрям від образи Дорайн. Він провів рукою по сірому костюму, оглянув книжкові шафи, крім яких у мій кабінет помістився тільки стіл і два крісла, а потім знову подивився на мене: - У тебе є хоч одна вагома причина їхати у Моріону самій?

- Так, є! - я відсунула від себе документи, звільняючи на столі трохи місця. Склала руки перед собою і, наче доповідач, почала перераховувати: - По-перше, у Фонді все ще не вистачає робітників. І усі мої спеціалісти зайняті справами та судовими позовами. Крім того, на мене працюють лише два демони, а інші працівники - люди. Демону вижити у складних обставинах буде простіше, але єдиний вільний працівник - це я. Тим паче та дівчина написала мені особисто. Значить, вона мене знала. Але зараз вона зникла. Вона не відповіла на мій лист. Їй може загрожувати небезпека, і я маю допомоги.

- А якщо вона вже мертва? - припустив Дорайн. - Ти поїдеш туди шукати привида!

- А якби там була Елері, ти б хотів, щоб її покинули?

Дорайн зчепив зуби та відвернувся. А я втомлено прикрила очі та потерла пальцями лоба:

- Вибач, Дор. Я не хотіла таке казати. Просто останні два дні я вислуховую нотації від усіх. Від батька, від Крайта, від колег.

- То може вони мають рацію? - тихо спитав Дорайн. У його тоні я відчула страх за мене. Я розуміла, що він хоче вберегти мене. Але не могла відмовитися від того, що збиралася зробити.

- Мають, - кивнула я. - Це дійсно небезпечно. Але я на твою думку така вже слабка і дурна?

Дорайн підтиснув губи. Кілька секунд просто дивився на мене, потім піднявся з крісла. Засунув руки у кишені.

- І у мене немає жодного шансу тебе відмовити?

- Немає!

- Тоді я поїду з тобою! - вирішив Дорайн. Я скептично вигнула брову:

- І залишиш вагітну Елері та цілу академію з проблемними дітьми без нагляду?

Друг ображено скривився і зробив глибокий вдих. Деякий час ми мовчали, а потім Дорайн вимовив:

- Я знайшов контору, яка забезпечує супровід і захист в усіх країнах. Вони працюють навіть у гарячих точках. Я уже звʼязався з ними. Тебе зустрінуть тільки-но ти зійдеш з потяга.

Я ошелешено вирячилася на друга.

- Ти вже домовився? Це ж напевно дуже дорого!

- Дорого, - кивнув чоловік, не дивлячись на мене. - Тому заплатив я. Бо у твоєму Фонді, як завжди, знайдеться набагато більше важливих речей, ніж твоя безпека. А я переживаю за твоє життя, тому звітувати твої охоронці будуть переді мною!

Я посміхнулася і похитала головою. Дорайна ніщо не зможе виправити. Він завжди піклувався про мене, наче старший брат.

- А для чого тоді була уся ця вистава з криками?

- Повинен же я був хоч спробувати, - знизав плечима чоловік. Потім поглянув мені в очі та зітхнув: - Але я надто добре тебе знаю. Тому не сподівався, що ти передумаєш. А я дійсно не можу залишити Елері одну на останньому місяці вагітності.

Я декілька миттєвостей вивчала друга поглядом, а потім підвелася, обійшла стіл та обійняла його.

- Дякую тобі!

Дорайн з важким серцем обійняв мене у відповідь, але все ж суворо наказав:

- Але від охоронця ні на крок. Він зустріне тебе з потяга і проведе назад. Домовилися?