22

У будинку все ще панувала тиша, яка здавалась надто гнітючою. Тара сиділа за кухонним столом, гортаючи папери, які вони з Хардіним знайшли раніше. Її думки були заплутані: стільки питань, так мало відповідей.

Джек стояв неподалік, спершись на стіну, і мовчки спостерігав за нею. Хардін, навпаки, нервово ходив туди-сюди, явно роздратований тим, що не міг знайти швидкого вирішення їхньої ситуації.

— Отже, що ми знаємо? — нарешті озвався Джек. Його голос звучав спокійно, але в очах виднілася напруга. — Якщо ми справді хочемо дійти до суті, потрібно діяти швидко.

— Що ми знаємо? — з сарказмом повторила Тара, піднявши на нього погляд. — Ми знаємо, що моє життя перевернулося догори дриґом, і, здається, ти знаєш більше, ніж кажеш.

Джек на мить завмер, його щелепа ледь помітно сіпнулася.

— Тара, давай без цього. Я тут, щоб допомогти, — промовив він трохи різкіше, ніж планував.

— Тоді чому здається, що ти щось приховуєш? — не вгамовувалася вона.

— Тому що він точно щось приховує, — втрутився Хардін, зупиняючись біля столу й хмуро дивлячись на Джека. — Можливо, це стосується тих людей, які стежать за нами.

— Серйозно? — скривився Джек, відштовхуючись від стіни. — Я не винен у тому, що ви обидва довіряєте своїй параної більше, ніж мені.

Тара вдихнула глибоко, намагаючись взяти себе в руки.

— Вибач, Джек, — сказала вона м’якше, ніж раніше. — Просто це все... занадто.

Джек кивнув, але його обличчя залишалося напруженим.

— Тара, ти сама сказала, що твого батька звали Вілліам Стовс, — почав він, обережно добираючи слова. — Це ім’я знайоме в певних колах. І якщо воно спливло... ти маєш бути дуже обережною.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, пильно дивлячись йому в очі.

Джек на мить опустив погляд.

— Твій батько був далеко не звичайною людиною. Якщо про нього дізнаються ті, кому не варто, це може погано закінчитися для всіх нас.

— Тобто? — втрутився Хардін. — Вже хтось знає?

— Я не знаю, але це не виключено, — відповів Джек.

Раптом у двері постукали. Троє миттєво обернулися до звуку.

— Чекаєте когось? — тихо запитав Джек.

Тара похитала головою, а Хардін підійшов до дверей.

— Хто там? — запитав він, не відкриваючи.

— Це Мері, відчиніть, — пролунав знайомий голос.

Тара відчула, як напруга трохи спадає, але водночас її інтуїція кричала про щось недобре.

Хардін обережно відчинив двері, впускаючи Мері. Вона виглядала розгублено й схвильовано.

— Нам потрібно поговорити, — сказала вона, швидко оглядаючи кімнату. Її погляд затримався на Джеку, і Тара помітила, як її очі ледь помітно звузилися.

— Що сталося? — запитала Тара, помітивши цей погляд.

— Усе погано, — відповіла Мері, дивлячись на неї. — Дуже погано.

— Що саме? — наполягала Тара.

Мері кинула ще один швидкий погляд на Джека, потім на Хардіна.

— Ми маємо обговорити це без зайвих вух, — сказала вона, явно натякаючи на Джека.

Тара напружилася, але нічого не відповіла. Її роздуми про те, кому можна довіряти, лише ускладнювалися.
Мері розстібнула свій плащ і невпевнено присіла на край стільця. Вона виглядала виснаженою, ніби день видався важчим, ніж зазвичай.

— Тара, я знаю, це не зовсім вчасно, але я мусила зайти. Просто... на роботі зараз все летить шкереберть, — почала вона, зітхнувши.

— Проблеми на роботі? — Тара здивовано підняла брову, адже в її уяві Мері завжди виглядала бездоганно впевненою та компетентною. — Що сталося?

— О, повір, це дурниця в порівнянні з тим, через що ти зараз проходиш. Але... наш менеджер просто зводить мене з розуму. Він вирішив, що тепер треба переробити весь проєкт, над яким ми працювали пів року. І, звичайно, без жодних причин. Просто йому так здалося.

Тара кивнула, трохи розслабившись. Її навіть здивувало, наскільки звичайною була ця розмова.

— Це звучить як типова бюрократія, — сказала вона. — Змінювати щось заради зміни.

— Саме так, — Мері закотила очі. — І вгадайте, кому доведеться сидіти над цим днями та ночами, поки він потім скаже, що йому знову щось не подобається?

— Тобі? — промовила Тара.

— Бінго, — саркастично відповіла Мері, кинула на нього короткий погляд і знову зосередилася на Тарі. — Але це ще не найгірше. Пам’ятаєш Сінді?

— Та, яка весь час запізнюється? — запитала Тара, намагаючись пригадати.

— Вона, — кивнула Мері. — Так ось, вона вирішила, що я несу за все відповідальність. І тепер кожна її помилка автоматично стає моєю проблемою.

— Це звучить жахливо, — Тара співчутливо похитала головою.

— Жахливо — це ще м’яко сказано. Мені здається, що я починаю втрачати терпіння.

— Тримайся, — сказала Тара, відчуваючи, що ця розмова була своєрідною перервою для них обох від напруги останніх днів. — Це прозвучить банально, але все налагодиться.

— Сподіваюся, — відповіла Мері з легкою усмішкою, але її очі все ще здавалися задумливими.

Розмова повернулася до більш повсякденних тем, і Тара відчула, як трохи напруження спало.
Мері подивилася на Тару, трохи знервовано покручуючи пальці.

— Я не хотіла говорити про це перед Джеком, — сказала вона тихо. — Він же бос фірми, де ми працюємо. Це просто... не зовсім доречно обговорювати такі речі, коли він поруч. Зрозумій мене правильно, я не маю на увазі нічого поганого, але деякі моменти краще обговорювати без нього.

Мері швидко кивнула і вийшла з кімнати, залишивши Тару з Джеком і Хардіним. Кілька хвилин панувала тиша, поки Хардін, здається, намагаючись вивільнити себе від напруженої ситуації, сказав:

— Я поїду, потрібно дещо вирішити, — зітхнув він, підбираючи свої речі. — До завтра.

Тара кивнула, а Джек залишався мовчазним. Коли двері за Хардіним зачинилися, Джек підійшов до Тари і сів поруч, усе ще зосереджено дивлячись на неї.

— Все добре? — тихо запитав він.

Тара, відчуваючи втому, відповіла лише тихим жестом, киваючи. Вона була готова до сну після важкого дня, і всі ці події важили на ній більше, ніж вона могла віддати звіт. Джек обійняв її, і вона, не відповідаючи на його погляд, послизнулася в сон.