19

- Ходімо, я тебе відвезу до дому, - Хардін схопив мене за руку та потягнув на вихід з покинутого парку.

 - А машина? - якщо чесно машина мені не була важлива, я хотіла залишитися в присутності Хардіна - його підтримка надає певний рівень спокою. 

- Залиши її, тут мало хто ходить.

 Я так і зробила, рушила до машини, щоб забрати телефон, оскільки я купила собі новий, старий залишила в бардачку, на всяк випадок якщо забула новий. Відчинивши дверцята я потягнулася до бардачка, під багатьма паперами я витягую телефон. На телефон прийшло повідомлення:

 12:42 Джек: вибач люба, але сьогодні я не зможу приїхати, тому що справ на роботі дуже багато, переночую в офісі. 

1:21 Джек : Люблю тебе, лягай по скоріше спати. 

Це вже не перший раз коли Джек ночує в офісі, і до сьогодні мене нічого не хвилювало, але в цей день мені було не по собі, у грудях щось стиснулося, і я розуміла що щось знову не так. 

Закривши машину я попрямувала до Хардіна якій вже стояв біля свого чорного авто. 

- Чуму ти тут машиною якщо бігаєш? - видала я логічне питання коли ми рушили. 

- Тому що, біля мого будинку є парк, але там багато підлітків, а як я вже казав, мені краще бігати на самоті. Машину я взяв, тому що потрібно було дещо купити, - він виїхав на головну дорогу та надавив на газ.

 - У такій пізній годині?

 - Моїй знайомій стало погано, тому вона попросила з'їхати в аптеку купити ліків. Вона живе трохи далі від парку, тому коли я вже привіз її ліки, вирішив побігати тут. 

В принципі все можливо, неподалік якраз є аптека яка робить цілодобово. 

- Я не хочу їхати до дому, - вирвалося з мене. Зразу же пожаліла про це, тому що його рука стиснула руль. Ну а ще б,  спочатку я розказую про свої проблеми, а тепер коли він хоче мені допомогти, я вередую та кажу що не хочу до дому. 

- Я розумію, можеш залишитися у мене, - його голос на диво звучав спокійно.

 - Не хочу тебе обтяжувати, - ну і справді.

 - Все добре, у мене немає дівчини, - злегка усміхаючись, він на секунду подивився на мене. 

Не розумію до чого це, якщо він на щось натякав, то він знає що я маю його брата, чому він так сказав?

 - Та ні, зупини мені тут, - мені було ніяково тому я вирішила переночувати в готелі. Він мовчки став, - Дякую що подбав про мене.

 - Нема за що, - зразу ж як я закрила дверцята він рушив. 

Все чомусь здається мені сьогодні дивним. Потрібно поспати.

 На ранок я проснулася в готелі якій забронювала на день, на диво ніяких повідомлень у мене в телефоні не було. Скоріш за все Джек ще не повернувся з роботи. 

10:13 

Вчорашній день був емоційно тяжкий. Я маю сьогодні поїхати в поліцію, та розповісти їм що я являюся дочкою Вільяма. Сьогоднішній день буде не гіршим за вчорашній. 

Хоча я не бачилася з татом, але зараз я дуже за ним сумувала, і потребувала його як нікого. 

Скоренько умившись я рушила на автобус. Через пів години я зупинилася перед поліцейським відділком, навіть на вулицю було чути як поліцейські метушилися, та було багато дзвінків на які не встигали відповідати. Зайшовши в середину ніхто не звернув на мене уваги, всі були зайнятими своїм заняттям. 

- Доброго дня, мені потрібно поговорити з Джімі Роуном, - оскільки я раніше робила адвокатом, у мене було багато знайомих в поліції, і Джімі Роун виявився один з них.

 - Вибачте, але на жаль він не має часу, зараз у нього багато роботи. 

- Передайте йому що до нього завітала Тара Бест, - ми з Джімі були дуже добрими друзями, але через роботу дуже рідко бачилися.

 - Алло, до вас прийшла Тара Бест, каже що її потрібно вас бачити... Ага... Так... Добре, - Дівчина на рецепції поклала слухавку, - Можете увійти у 21 кабінет, він прямо і наліво.

 - Дякую, - коротко відповіла я та попленталася до кабінету. 

- Привіт, - відчиняючи двері кабінету, я побачила Джіма якій сидів за своїм столом, та з кимось розмовляв по телефоні, побачивши мене він ще трохи побалакав та повісив слухавку.

 Джімі було 36 років, з жінкою він розлучився ще 5 років. Тоді від його шлюбу залишилася дитина 8 років. Як батько він був м'яким та спокійним. А як коп дуже твердим та вимогливим.

 - Привіт, давно не бачилися, як ти? - він встав з-за столу та підійшов до мене, щоб привітатися дружніми обіймами.

 - Так давненько не бачилися, справи в мене кепські, тому сьогодні не вийде добре посидіти та побалакати, тим паче бачу ти дуже зайнятий, - він жестом запросив мене сісти на диван, тож за кілька секунд ми вже сиділи. 

- Давай розповідай що в тебе сталося.

 - Ти знаєш що Вільяма Стоуса вбили? - після цих слів в серці мене легко закололо. 

- Ми якраз працюємо над цією ситуацією, весь відділок як ти могла помітити метушиться в цій справі. З вчорашнього дня у нас багато дзвінків, тому що його прихильників дуже це зачепило, вони підганяють нас, щоб якомога скоріше ми розібралися з цією ситуацією, - Джімі випив води яка стояла на столі. 

Ого навіть не знала, що в мого батька були прихильники.

 - Я теж прийшла по поводу цієї справи. Пам'ятаєш я тобі раніше розповідала що мій батько пішов із сім'ї?

 - Так, пам'ятаю, що ти цим хоч сказати? - Джімі напружився, і я мимохіть також. 

- Якщо коротко, то мій батько не пішов із сім'ї, а його викрали, цей Вільям справою якого ви займаєтеся - це мій батько.

 По лиці мого друга було видно що він аж ніяк не міг цього очікувати, Джімі тяжко було чим здивувати і я точно знала що зараз він дуже шокований.

 - Співчуваю, ти з ним бачилася? - видав Джімі після довгої паузи. 

- Так, але тоді він не знав що я його дочка, - мої очі вже почало пекти, я як могла стримувала сльози, але це було дуже важко. 

- Я не хочу тобі зараз це казати, але ти маєш знати що ця справа зайшла в глухий кут, ми не маємо жодних зачіпок хто причетний до вбивства. Я так зрозумів на тому фото що залишив вбивця зображена ти та мама?

 - Так, - мій голос був хрипкий, я схилила голову, по лиці стікали  сльози.