15

Цілий робочий день, ми Джеком були зайняті роботою. Наприкінці робочого дня, зателефонував Джек.

- Привіт, Таро я сьогодні маю співбесіду, я знаю що це пізно, але у кожного дуже забитий графік і договорилися вийшло, тільки на таку пізню годину.

- Привіт, добре. Що ти будеш на вечерю?

- На твій вибір, - утомлено видихаючи, промовив Джек.

  Зібравши документи в теку, Тара одягнулася, та попрямувала до виходу. Сівши за кермо, вона рушила до будинку Джека. Дорогу її пройшло СМС від невідомого номера, не відриваючи очей від дороги, вона взяла телефон, який лежав з боку сидіння. Було вже пізно, місяць та ліхтарі освітлювали дорогу. Відкривши телефон вона зайшла в повідомлення незнайомого номера, Тара поглядувала то на дорогу то на телефон. Її прислали фото. Вона придивилася на це фото, де було зображено чоловіка та жінку - чоловік стояв спиною до камери, а от обличчя жінки було наполовину видно. На фото чоловік цілує жінку. 

  Тара піднесла телефон ближче до очей, щоб краще розгледіти чоловіка та жінку. Можливо вона могла б їх знати.

В один момент, Тара здригнулася. На фото був...  

Гучний звук, змусив її повернутися в реальність, і згадати що вона за кермом.

   Темно... Я нічого не розумію. Можливо це сон, чи я сплю... Голова болить. Тіло неначе побили... Де я?

Відкривши очі, все розмите, я не можу сфокусуватися, чую тільки пікання, і знову закриваю очі. Можливо я знову заснула...

 Прокинувшись вдруге, я змогла розплющити очі та потрохи роздивитися де я, - це була палата в лікарні, біля мене знаходилася крапельниця, і цей прилад що пікав, показував моє серцебиття. Невдовзі до палати зайшов доктор.

- Доброго ранку, як ваше самопочуття? - в руках він тримав блокнот та ручку.

- Що я тут роблю, - голос здавався хрипким, так наче я не розмовляла місяць.

- Ви потрапили в ДТП.

- Скільки я тут пролежала? - думки плутаються, я намагаюся пригадати останні події того вечора.

- Тиждень. Ви впали в так звану кому.

- Ясно, - все що я змогла йому відповісти. Я була зациклена на пригадування останніх подій. Як саме я потрапила в ДТП?

- Вас щось турбує? Як ви себе почуваєте? - його голос був не зворушений, так наче йому це все одно, тільки б виконати цю роботу.

- Трохи голова паморочиться, і тіло слабке.

- Ааага, - повільно мовив він, записуючи щось у своєму блокноті, - Відпочивайте, - він розвернувся та вийшов з палати, залишивши мене з моїми думками наодинці.

   Полежавши пару хвилин, я згадала що сіла в авто, та вирушила до Будинку. Дорогою туди мені прийшло СМС від невідомого номера, от тільки що там було... Не можу пригадати. Потрібно зателефонувати Джеку. Так наче почувши мої думки, до палати увірвався Джек.

- Таро, ти в порядку? Що болить? Як самопочуття? - Джек присів біля мого ліжка, та взяв за руку.

- Трохи паморочиться в голові та все, - все ще хрипким голосом, промовляю я.

- Як ти потрапила в ДТП? - занепокоєно він звів брови, та нахмурився.

- Я задивилася на СМС яке прийшло на мій телефон, і тоді я почула звук машини, і...і... Темно.

- Я так переживав за тебе, місця собі не находив як мені зателефонували та сказали що ти потрапила в ДТП. Добре що у твоїй сумочці, була моя візитка з номером, - Джек погладжував мою руку.

- Все добре, я скоро одужаю. Я б хотіла трохи поспати.

- Так звісно, я пізніше навідаюся до тебе. Відпочивай зайченятко, - він поцілував мене у чоло, та вийшов із палати.

  Я не могла заснути, все так і згадувала що прийшло мені на телефон. Точно воно ж має бути на телефоні, тільки де він.

Я натиснула на кнопку, яка була поряд з ліжком, щоб покликати лікаря.

- Так міс, вас щось тривожить? - лікар увійшов до палати, та з блокнотом підійшов до мого ліжка.

- Хотіла дещо у вас запитати. Ви не знаєте де мій телефон?

- Телефон був розбитий вдрузки. Його мабуть уже викинули.

- Добре, дякую, можете йти, - в моєму голосі, було чути розчарування.

  Лікар залишив палату. Я залишилася в ній сама, зі своїми роздумами. Щось могло мене так налякати, приголомшити або ж розчарувати, щоб я забула про кермо, - ці думки мене не покидали, але зараз мені потрібно відпочивати, та не напружуватися, тому що може розболітися голова.

  Через пів години, я заснула. Відкривши очі, я знову за кермом. В руках я тримаю телефон, і не можу розгледіти що там в повідомленні, екран розмитий тільки видно що це переписка, що там написано неможливо розібрати. Й от знову звук автомобіля, я вдаряюся головою об кермо, й авто перекидається.

  Я прокинулась із криками, та в холодному поту, тяжко дихаю біля мене сидить занепокоєний Джек.

- Таро все добре, це всього лише сон. Тихо все добре. Я тут.

  Через пару секунд я змогла відновити дихання, та повернулася до Джека, якій поклав свою руку на моє плече.

- Так це всього лише сон, все тепер добре, - Я знову лягаю.

- Можливо я закличу лікаря, нехай тебе огляне, - Джек поправляє мою подушку, щоб мені було зручніше, та знову сідає на стілець, біля ліжка.

- Ні ні не потрібно, я себе добре почуваю хочу швидше додому.

- Якщо лікар скаже що все добре, я тебе заберу одразу ж головне, щоб все було добре.

  Пройшов тиждень. Мені вже набагато краще, лікар мене обстежив та з хорошими результатами, виписав з лікарні. Під'їхав Джек, та допоміг мені дістатися автомобіля, хоча я добре себе почувала, він все одно дбав про мене.

Джек був зі мною цілий день, він взяв собі вихідний, щоб побути зі мною. Мені було добре, я знову була щаслива - головне що з ним, але подекуди, я нагадувалася про те повідомлення й одразу ж мені ставало дискомфортно з ним, але чому так? Чому відчуття дискомфорту. Надіюся з часом, я згадаю про це.

Цілий тиждень Джек доглядав за мною, подекуди їздив на роботу, щоб усе проконтролювати. Подруга теж частенько мене навідувала, вона дуже за мене переймалася. Я вдячна їм двом що піклувалися про мене, хоча я почувалася не настільки погано. Через тиждень я змогла повернутися до роботи. Джек був категорично проти, але я вмовила його. Мені потрібно чимось зайнятися - та не думати про повідомлення яке прийшло мені на телефон.