10

Згодом ми пішли на кухню, щоб зробити собі каву. Тоді я наважилася запитатися у Джека.

- Ти й насправді так ненавидиш свого брата? - з запитанням поглянула на нього. Він стояв та робив нам обом каву, але після моїх слів він застиг на місці.

- Тобі й справді це цікаво? - повернувши голову до мене запитав він.

- Не знаю чому, але так я б хотіла дізнатися, якщо можна.

Джек взяв дві кави та підніс до мене, сідаючи напроти.

- Чому я насправді його ненавиджу, так це те що коли моя мама розлучилася з моїм батьком, через рік вона знайшла нового чоловіка в якого був син. Я не мав нічого проти, моя мама була щаслива і я також, але з часом ставлення до мене змінилося. Щось її поміняло або хтось.

- І що було далі - з зацікавленості Тара підсунулася поблище 

- Вона мало приділяла мені часу. І це не, тому що вона була зайнята роботою, чи займалася домашніми справами. Це тому, що у неї з'явився другий син, хоч навіть не рідний. Вона постійно гралася з ним, постійно приділяла багато уваги. А коли я приходив до них, щоб разом погратися, то вони ішли геть.

- Але ж це все в минулому, ти вже не дитина і не потребуєш мами зараз. Хоча я розумію що було тяжко, та ти був на них ображений, але все одно ви вже дорослі, та можете пробачити одне одному.

- Якби ж все було так просто - Джек стиснув кулаки.

- А що ж тоді між вами сталося? 

- Давай не будемо говорити про це, не хочу тобі й собі псувати настрій.

    Хоча і мені було дуже цікаво, я не могла напирати на нього, схоже що ця тема для нього була болюча.

- Гаразд, пішли краще на гору.

    Подивившись ще один фільм, ми з Джеком розійшлися по кімнатах.

  Наступного дня коли Тара спускалася на кухню, за столом уже сидів Джек помішуючи каву.

- Доброго ранку - привітався Джек.

- Доброго. Чому ви не на роботі? Мною не потрібно опікуватися цілий день - всівшись на крісло, запитально поглянула Тара.

- З завтрашнього дня піду. Краще скажи як почуваєшся ?

- Уже набагато краще після вчорашнього. Дякую що провели зі мною час, тоді я дійсно забула про все що сталося - всміхаючись до Джека, вона встала із за столу та пішла робити собі каву.

- Радий це чути.

- Я завтра також повернуся до роботи - озирнулася через плече на Джека.

- Ні ти ще будеш відпочивати. За роботу не хвилюйся - насупивши брови поглянув на Тару яка помішувала каву.

- Я вдячна вам за турботу, але робота мене відволікала б, і я не часто думала б про цей випадок.

   Зрозумівши що Тара має рацію, він погодився.

   Весь наступний день, вони знову провели час чудово, тільки цього разу пішли пройтися містечками, обговорюючи різні моменти з життя.

- Таро я знаю чудове місце воно дуже красиве, якщо ти не проти ми б могли туди піти.

- Так звичайно, я не проти - усміхнено сказала вона.

   Ідучи вуличками, вони зайшли за один з будинків барів. Піднімаючись на гору, вони вийшли на красиву полянку. Місять освітлював усе навколо.

- Тут дивовижно - озираючись, Тара поглянула на небо яке було вкрите зорями.

    Джек на це тільки усміхнувся. Вони обоє заціпеніли та дивилися на зорі. І тут неочікувано Джек бере Тару за руку та протягає до себе. Обоє вони тепер дивилися не на зорі, а на очі один одного. Тара заціпеніла від неочікуваності, вона нічого не змогла промовити, тільки дивилася на його лице, з чіткими контурами, яке освітлював місять. Обережно без різких рухів Джек притягнув Тару до себе, та збирався поцілувати як з-за дерева вийшов чоловік який зробив свої справи, та дивився на них. Тара одразу зробила крок назад.

- Пішли до дому - ніяково усміхнулася вона.

- Зачекай, хіба тобі тут не сподобалося? Чому ти хочеш повернутися? - він кинув погляд на того чоловіка, якій вже ішов геть.

- Я вже надивилася, дуже красиво, але я б хотіла повернутися та відпочити, адже ми майже цілий день ходили - по її обличчі стікав під.

- Добре, як скажеш ходімо - видихнувши повітря сказав Джек.

     Настав ранок, Тара прокинулася на роботу. Вдягнувшись вона спустилася на кухню, де вже був Джек та робив її каву.

- Доброго ранку, я вже зробив тобі каву, та приготував твою улюблену вівсянку з фруктами.

    Ого він помітив те що я люблю цю вівсянку. Мені все ще ніяково після вчорашньої ночі, почуваюся збентежено. Всю ніч крутилася, не могла заснути, не знала чи це я захворіла, чи це мене вже дурка схопила.

- Дякую - ніяково підійшла, та сіла за стіл.

    Поївши Тара з Джеком вирушили на роботу, кожен своєю машиною.

Увійшовши до свого кабінету та ледь встигши присісти, зайшла Мері.

- О боже Таро як я тебе рада бачити - скрикнула вона, та підбігла до Тари, щоб обійняти.

- І тобі привіт - усміхаючись відповіла вона.

- Як ти, все добре, як себе почуваєш - невгамовно підскакувала на місці.

- Все добре я відпочила за ці дні, та готова взятися за роботу - впевнено сказала Тара.

- А що там Бос, як він з тобою поводився? - схрестивши руки строго подивилася вона.

- Та все добре, він подбав про мене, я йому дуже за це вдячна.

- Ти ще живеш у Боса ? 

- Ну по перше я там не живу, а по друге я планую уже завтра поїхати на іншу квартиру - посміхнулася вона.

   Вчора після того, як вони з Джеком майже поцілувалися, Тара вирішила одразу ж поїхати на квартиру неподалік. Адже її було ніяково, після того випадку.

  У Тариній голові, постійно прокручувалося запитання: Чи й справді Джек хотів мене поцілувати, чи можливо я все не так зрозуміла.

- Знаєш Мері я краще попрацюю, тому що багатенько роботи назбиралося. Одразу після робочого дня підемо в кафе, та все обговоримо - ніяково сказала вона.

- Добре - безперечно мовила Мері.

   Після того як пішла Мері, вона взялася до роботи та працювала до закінчення робочого дня, не встаючи з місця.