6

Джек з Тарою ввійшли з кафе. Подякувавши Босові за вечерю, вона попрямувала до своєї машини. Сіла за руль, повернула ключ, але машина не заводилася. Джек ще стояв біля кафе та дивився на неї.

  Зрозумівши що у неї поламалася машина, вона вийшла та попрямувала до Джека.

  Джек усміхнувся, зрозумівши що її потрібна допомога.

   Вона стала навпроти нього, вдивляючись в його усмішку. Хоча її не хотілося просити в нього, про допомогу, але вибору вона немала

  Її подруга сиділа з Хардіном і переривати їхнє побачення не хотілося. Навіть якщо вона казала що це тільки по роботі.

- Вибачте що прошу у вас таке, але чи не могли б ви, підвести мене до мого будинку?

- А що мені за це буде - з сарказмом дивиться в очі Тари.

- На що ви натякаєте?

- ще одну вечерю зі мною. 

    Для чого йому вечеряти зі мною. Я ще розумію цього разу - він хотів подякувати, мені за те що допомогла йому, доїхати до свого будинку. А тепер я нічим йому не допомогла.

- Можу я поцікавитися для чого?

- Ми маємо обговорити, подальші дії просування брендових речей. За вечерею, будуть присутні, дуже впливові люди, найпопулярніших брендів світу. Тож мені, потрібна помічниця, яка розуміється на брендових речах. А наскільки я знаю вас, ви раніше не тільки адвокатом працювали, а і консультантом в брендовому магазині. Такі магазини наймають, тільки тих людей, які мають в тому толк. 

  Звідки він міг дізнатися що я працювала консультантом. Я зазначила що працювала адвокатом та більше нічого.

- Де ви знайшли таку інформацію ? - серйозно поглянула в оці Джеку. 

- Скажемо так, я багато чого знаю про своїх, робітників. І перш ніж прийняти когось на посаду секретарки, я ретельно вивчаю де працювали, вчилися, які відгуки на колишній роботі.

   Ого я і не знала, що в моєму минулому копалися.

- Тоді гаразд, я піду з вами на вечерю - кивнула вона.

- Ходімо до моєї машини. Прийшовши до паркування Джек витягнув, ключі від машини та натиснув на кнопку, свого шикарного, чорного, матового  Volkswagen ID.

    Відкриваючи двері, він подав жест рукою, присідати.

- Де ви проживаєте - завівши авто, поглянув на Тару яка сиділа, біля нього.

- адрес ******* - і одразу ж він плавно зрушив з місця.

    Діставши телефон з сумочки, вона зайшла щось почитати. Гортаючи стрічку новин, Тара знову побачила убивство, не далеко від того парку, де вона любила прогулюватися, до того моменту як там убили двох жінок, і одного чоловіка. А тепер знову.

      У нашому місці ходить, серійний убивця, тож потрібно бути обережною - задумалася Тара.

- Дивишся новини? - Джек поглянув на телефон, і знову на дорогу.

- Так, убили одну дівчину біля парку Елвей - закривши вкладку новин, дивилася тепер на дорогу. 

- Я чув про це, Перед цим убили трьох людей. Теж у парку Елвей.

  Прибувши до її будинку вона вийшла з машини.

- дякую що підвезли - не зачиняючи двері, подякувала Тара. 

- Нема за що. Звертайся якщо щось буде, потрібно.

   Зачиняючи двері. Машини рушила з місця.

   Заходячи в будинок Тара, зателефонувала до станції технічних обслуговувань, та викликала евакуатор до її машини.

  Тара зайшла у свій будинок де було, темно. Увімкнувши світло в залі, пішла до своєї спальні, переодягнутися. 

  Знімаючи з себе сорочку, помітила у вікні що  хтось стояв на дорозі та дивився на неї. А в руці він тримав ножик.

   У Тари підкосилися ноги, адже згадала що не закрила, вхідні двері. І людина яка стояла на дворі, зникла.

   Вона побігла до дверей спальні, та зачинали на ключ двері. 

Схопивши телефон, якій лежав на ліжку, Тара хотіла набрати номер поліції, але згадала що поліція, змінила місце перебування і приїде сюди не менше як за пів години. 

  Точно у мене є номер Джека - Тара гортала стрічку телефону, допоки не знайшла потрібного номера - він напевне ще не далеко поїхав.

  Набиравши його номер, довго чекати не довелося, він майже одразу відповів.

- Ало. Таро щось трапилося? - у його голосі чулося здивування.

- У мене під будинком стоїть, якась людина з ножем, вся в чорному. І я забула що не закрила вхідні двері.

  Не дочекавшись відповіді Джека, вона почула що за дверцями хтось ходив. Ця людина підійшла до спальні, де перебувала Тара. Стук по дверях, змусив її упустити телефон. Сльози самі по собі почали навертатися.

- Ну має бути, вихід - подивившись на вікно. Тара миттєво, рвонула до нього. Смикаючи ручку, у неї дрижали та спітніли руки. Але не зважаючи на це вона змогла, відчинити вікно. 

Було не високо. Вистрибнувши з нього, побігла  на дорогу.

Вона не знала, скільки часу бігла та де опинилася. Якби не місять якій освітлював дорогу, Тара була б в повній темноті. Далеко, виднілися будинки, значить вона побігла в сторону сусіднього міста. Від всіх цих переживань Тара не дивилася куди біжить, тільки щоб якомога далі.

  Зрозумівши що її мало не вбили. Тара опустилася на коліна, та закрила обличчя руками. Сльози стікали в неї на обличчю.

  Щось засвітилося. Але її було байдуже вона, продовжувала плакати, допоки хтось не підбіг до неї, і не накрив своїм піджаком. Піднявши голову, вона побачила Джека, якій присів на коліна, та просто без зайвих слів обійняв її.

  Це було так добре, так тепло. Почуваюся в безпеці.

Вона продовжувала плакати у нього на плечі, допоки не заспокоїлася.

- Таро, ходімо я відвезу тебе до свого будинку. Там ти почуватимешся, в безпеці.

 Тара похитала головою 

Джек взяв її на руки, та пішов до машини. Поклав обережно її на переднє сидіння. Промовляючи - ти тепер в безпеці, зайченятко. 

     Зайченятко - мене так бабуся, називала...