Похорон. Частина 1

П’ятниця, 12 годин дня, Ейден сидів за комп'ютером у своєму офісі та редагував звіти своїх колег. Через ще кілька сторінок звіту, від роботи його відірвав раптовий дзвінок телефону. Через те, що телефон лежав екраном донизу, він не зміг побачити, хто йому подзвонив. Ейден підняв телефон і перевернув його, на екрані було написано "Невідомий номер". Цікаво хто міг мені зателефонувати в робочий час так ще й з невідомого номера. - подумав він. Ейден зітхнув і потягнув кнопку зеленої трубки вгору. 
- Доброго дня, ви Ейден Белл. - Долинув голос із динаміка телефону. 
- Так, це я. - Здивовано відповів Ейден. - Звідки ви мене знаєте. 
- Ви єдиний родич Єлизавети Белл, до якого ми змогли додзвонитися. 
- З нею щось сталося? - Серце Ейдена мимоволі прискорилось, з його чола почав стікати холодний піт, з'явилася задишка.  
- Так, міс Белл у лікарні, у неї важкий стан. Після останньої операції на серці в неї з'явилися ускладнення, тому їй залишилося жити ще кілька днів. Вона попросила зателефонувати комусь із родичів, щоб вони приїхали й попрощалися з нею. Але, на жаль, відповіли тільки ви. Скажіть, ви зможете приїхати сьогодні? 
Від почутого в Ейдена пробігли по шкірі мурашки. Його серце почало битися ще сильніше, про це повідомив його смартгодинник. Він скинув повідомлення про прискорене серцебиття і сказав: 
- У якій вона лікарні лежить? 
- У лікарні Святої Мері, сер. 
- Добре, я скоро буду.  
Ейден повісив слухавку і встав з-за столу. Він закинув телефон у свою сумку і, схопивши з вішалки його улюблене чорне пальто з нашивкою "Годвін Чарлі", яке він купив торік, коли літав у відрядження до Австралії, вийшов зі свого кабінету. Швидким кроком він попрямував до кабінету боса, його серце все ще шалено билося. Підійшовши до кабінету боса, через нерви він забув постукати, а просто увійшов всередину. Ейден міг так зробити, адже бос був його найкращим другом. 
- Мені терміново потрібно їхати в лікарню, тому я відлучуся з роботи на кілька годин.  
- По-перше, привіт. Що, у тебе там сталося? 
- Мені щойно зателефонували з лікарні та повідомили, що моя бабуся у важкому стані й хоче мене побачити. - Набравши склянку води, тремтячим голосом сказав Ейден. 
- Добре, я зрозумів, у такому разі можеш взяти собі вихідний на 2 дні. - Він підійшов до Ейдена і поклав руку на його плече.  
Ейден кивнув і вийшов із кабінету. Пройшовши кілька метрів, він опинився біля ліфта і натиснув кнопку виклику. Він працював у великій айті компанії «Капіта» з персоналом понад 61000 осіб, тому чекати на ліфт йому довелося досить довго. Щойно він приїхав і двері ліфта розсунулися, Ейден вбіг до кабіни ліфта і натиснув на кнопку під номером "-2". Адже саме там припаркована його машина. Поки ліфт спускався на потрібний поверх, Ейден відкрив додаток карт і вбив у пошук "лікарня Святої Мері", щоб знайти найкоротший маршрут. За кілька секунд Ейден знайшов потрібний шлях. В той самий час ліфт приїхав на -2 поверх.  
Він накинув пальто і вилетів з ліфта. Дорогою до своєї машини Ейден запустив на телефоні додаток і натиснув на двері водія. Після цього машина видала звук, і передні двері відчинилися. Ейден був дуже талановитим програмістом і вже з першої співбесіди зміг вибити собі гідну зарплату. Він завжди мріяв про купівлю Тесли та лише за пів року наполегливої праці в компанії, Ейден зміг здійснити свою мрію. Ейден застрибнув у машину і зачинив за двері. Пристебнувшись, він затиснув педаль гальма і в додатку натиснув кнопку старт, після цих рухів машина рушила. Він вбив у навігаторі Тесли той самий маршрут, що Ейден знайшов раніше, і виїхав з автостоянки. Попри те, що руки Ейдена тряслися, їхав він більш-менш рівно. Раптом він почув, що його телефон задзвонив, і випадково прибрав руки з керма, але машина встигла перейти в режим автопілота, перш ніж в'їхала в дерево. Він видихнув і підняв слухавку. 
- Алло... - Тремтячим голосом вимовив Ейден. 
- Доброго дня, це кур'єр, вас не було вдома, тому я залишив вашу посилку поруч із поштовою скринькою.  
Ейден зітхнув із полегшенням і сказав: 
- Добре, дякую. 
Він згадав, що днями замовляв кавоварку з Амазону й ось її нарешті доставили. Ейден кинув слухавку і кинув телефон на заднє сидіння. Він поклав руки назад на кермо і продовжив свій маршрут. Протягом усієї дороги, що залишилася, йому ніхто не дзвонив.  
Через те, що його офіс знаходився практично за містом, йому довелося їхати доволі довго, адже за 10 хвилин він тільки в'їхав у місто. Проїхавши кілька кварталів і 2 перехрестя, він таки дістався лікарні. Заїхавши на автостоянку, він акуратно припаркував свою машину. Вийшовши з машини, він практично забув свій телефон у машині, але вчасно про нього згадав. Ейден схопив телефон і закрив машину. Він перейшов дорогу пішохідним переходом, що з'єднував автостоянку з лікарнею, і увійшов до головного корпусу.