Частина перша

Глава 1

*****

Я сиділа з ногами на ліжку, прислухаючись до виття вітру за вікном.

Минуло вже чотири роки з того моменту, коли я вперше зізналася Владу у своїх почуттях. Напевно, це були найкращі чотири роки в моєму

житті, якщо не брати до уваги нападів депресії у Влада, які стали вже звичними. Він ніколи не говорив мені про їхню причину, і вважав за краще, зачинившись у себе в кімнаті, побути на самоті.

Але так було не завжди. Ми чудово проводили час разом, їздили відпочивати за місто, та й узагалі: я почувалася щасливою поруч із ним. Мені лестило, що зі мною він завжди був відкритим і веселим. Але було й одне «але», про яке я ніколи не говорила з ним - його письмовий стіл. Точніше одна з його висувних шухляд. Він завжди тримав її зачиненою, а ключ забирав із собою, тож якби я й хотіла перевірити вміст шухляди, це було б неможливим.

Мені хотілося, щоб у наших стосунках не було жодних таємниць одне від одного, але, як виявилося, не все складалося на мою користь.

Чомусь я згадала про Дженніфер. Про ту саму дівчину, з якою я побачила його в день, коли запідозрила щось між ними. Не схожі вони були на друзів, що мирно прогулюються. І тепер, згадуючи це, чомусь пов'язувала з тим, що не давало мені спокою в цей момент. Шкода, що вона поїхала. Це може здатися дивним, але я б хотіла поспілкуватися з нею ближче, дізнатися про Влада те, чого ще не знаю.

Багато всього встигло статися за цей час, але я так і не змогла зрозуміти, що ж чекає нас попереду. Я не була впевнена в нашому майбутньому, не знала, чого чекати від завтрашнього дня.

Влад - зазвичай такий ніжний і турботливий, іноді змінювався до невпізнання, і всі мої спроби хоч чимось йому допомогти, ще жодного разу не увінчалися успіхом.

Я думала, що знаю про нього все. Принаймні, дуже хотіла в це вірити, але це було не так. Тепер я розумію, що він і сам до останнього не міг розібратися в собі і зрозуміти, нарешті, чого ж він хоче від цього життя. У такі моменти він завжди просив мене почекати ще трохи, дати йому час. Але в моєму випадку якраз очікування було найскладнішим і найважчим випробуванням.

*****

Через рік наших із ним стосунків Влад запропонував мені переїхати до нього, і я, звісно ж, погодилася. Батьки вважали, що ми квапимо події, але оскільки останнє слово в цьому питанні було за мною, то вже через кілька днів я перевезла свої речі до Влада. У нього був великий будинок, з безліччю кімнат, тому моя присутність не створювала йому незручностей. Я раділа, як дитина, нашим першим, разом прожитим дням, випитим чашкам кави, яку він варив для мене, зоряним ночам на узліссі й одному пледу на двох. Тоді я думала, що цьому щастю ніколи не буде кінця, що кожен новий день ми будемо проживати як перший, пропалюючи один одного закоханими поглядами. Мені навіть не хотілося випускати його руки зі своєї долоні. Найбільше я боялася прокинутися одного разу і зрозуміти, що всього цього більше немає в моєму житті. Мій страх ставав настільки всепоглинаючим, що не давав мені спокою навіть ночами.

Пам'ятаю, як я прокинулася в холодному поту, намагаючись віддихатися, і шукала рукою на ліжку Влада.

- Щось трапилося мила? - запитав він, прокидаючись і проводячи долонею по моєму скуйовдженому волоссю.

- Сон страшний наснився...

- Який сон?

- Мені наснилося, ніби ти помер. Ти помер, і я втратила тебе....

Він ніжно обійняв мої ще тремтячі плечі, і поцілував у скроню.

- Я нікуди від тебе не подінуся, обіцяю.

Тоді я ще не знала, що цей мій сон буде віщим. Тільки його смерть буде іншою. Він помре для мене, зникне з мого життя, заради примарного майбутнього, прокинувшись одного разу десь зовсім в іншому місті.

*****

Я так само бачилася з Грегорі. Знаю, це звучить дивно, але ми з ним непогано ладнали, і я подумала, що, напевно, не варто відкидати його кандидатуру зі списку можливих друзів. Усе-таки я знала його досить давно, і не вважала за потрібне цей зв'язок переривати. Він розумів мене як ніхто інший. І навіть коли у мене були проблеми з Владом, або я вкотре ображалася на його байдужість, то завжди знала, що Грегорі зрозуміє мене і підтримає. Його номер був у мене у швидкому наборі, і я дзвонила йому майже щодня, намагаючись робити це якомога менш помітним для Влада. Я не хотіла подавати йому приводи для ревнощів, тим паче що він ставився до Грегорі, м'яко кажучи, не дуже добре. Тому, щоб уникнути подібних сутичок, дзвонила йому або коли була сама в домі, або під час моїх одиночних прогулянок, коли ніхто не міг чути, про що й головне з ким я говорю.

Так було і сьогодні. Влад пішов ще кілька годин тому. Не попрощавшись, він, як зазвичай, одягнув шкіряну куртку і, грюкнувши дверима, залишив мене на самоті. Ком зрадницьки підступав до горла, і я стримувала неприємне відчуття поколювання в носі, коли була вже готова розплакатися.

«За що він так зі мною?»