Глава друга : Привал

Після такого виснажливого дня ставли табором в горах. 
- Чому стоїмо? - зі страхом в очах запитав Феліпе - Нас же наздоженуть
- Сьогодні вже не сунуться. - відповів на питання Ніколас — Їм ущелини добу обходити, а то і більше. 
Трохи пом'явшись він додав:
- Послушай Фелиппе ти врятував мені життя... 
- Ти би вчинив так само.
- Не в цьому справа.Словом тримай він тепер твій. 
З цими словами він протягнув Феліпе кинджал.Це був кинджал довгим в тридцять сантиметрів і судячи з руків'я колись він був шаблею.
- Я не можу його узяти. - намагався відхилитися від такого подарунка Феліпе. Але під загальні крики натовпу "Бери! Бери ! " Все ж узяв. Він ріс в місті, і для нього подарунок - ніж звучало щонайменше дивно, якщо взагалі не дикістю. Трохи пізніше, за вечерею, він дізнається що для гаучо ніж найважливіший супутник життя. До нього звикають з дитинства, їм працюю, їм обороняться за допомогою все того ж ножа вирішую суперечки і конфлікти. Подарувати ніж в гаучо означало проявити вищу міру вдячності.
На вечерю було умита. По суті каша з кукурудзи загорнута в листя тієї ж кукурудзи. Досить практична річ — закинув в котел пару згортків, довів до готовності й можна їсти. Після вечері командир скомандував відбій, навіть не виставив вартових. Феліпе спробував заперечити проти такої безпечності, але був зупинений. Слово старшого тут закон.


Але ось вже кому не довелося ні спати, ні їсти цієї ночі так це бандитам. Максимально швидким темпом, яким тільки було можливо вони здолали яр, і вже вичислили місце стоянки. Втратив п'ять з тридцяти своїх людей ватажок банди хотів крові. Це було не жадання помсти за своїх загиблих товаришів. Ватажкові було рішуче плювати хоч весь набрід який зараз під його початком переб'ють (сам те він ставив себе набагато вище за своїх дружків) але помста була в першу чергу потрібна тим, що залишилися в живих. При цьому він повинен був вести свою зграю, інакше порахують що він спустив з рук смерті своїх людей. А таке формулювання питання могла мати плачевні наслідки. У плоть до летального кінця. Але ось вони вже підходять до табору. Заздалегідь спішилися, розчохлили зброї, але підходити не захотіли. Побачив далекі намети у світлі вогнищ він звів курок своєї рушниці та першим вистрілив. За ним почали інші. Коли в наметах не залишилося жодного цілого місця від дирок тільки тоді підійшли.
Оглянув місце вони не знайшли ні коней, ні вози. І в променях світанку сіяли порожні намети.