Розділ 1. Пробудження

Шепіт вентилятора розчинявся в тиші орендованої квартири. Ледь чутне гудіння системного блоку зливалося з далеким нічним шумом міста. Влад сидів у навушниках, спершись на лікоть, очі втомлено ковзали по екрану.

На моніторі — знайома заставка гри, яку він так довго чекав. Бета-тест, доступ обмежений, тижні очікувань.

«Давай же... ще трохи…» — подумки підганяв Влад повільну смугу прогресу.

93%… 97%… 100%.

Раптово все за вікном спалахнуло.

Світло прорізало ніч — не так, як блискавка чи фара машини. Це було інше. Ніби сам космос на секунду вигорів. Влад не встиг навіть підвестися з крісла, як щось вдарило. Потужний гул, а потім — гуркіт, схожий на рев живої стихії. Стеля над ним розірвалася, немов папір.

— Що за...! — вирвалося, але слова потонули в шумі.

Світ зник.

Темрява. Тиша. Лише пульс — глухий, нав’язливий. Влад прокинувся в моторошній тиші, ніби опинився в іншому світі.

Очі відкрилися повільно. Спершу — тільки тінь. Потім контури. Все було покрито пилом. Повітря важке, наче просочене попелом. Лампи висіли з тріснутої стелі, меблі були зламані й розкидані.

«Я живий?..»

Він спробував підвестися, але біль пронизав усе тіло. Замість крику — хрип.

Погляд зупинився на дивному об’єкті серед завалів. Це був кристал. Блакитний, сяючий, майже не реальний серед уламків. Світло від нього не сліпило — воно заспокоювало. Здавалося, що він... дихає.

«Що це? Чому я... не боюся?..»

Його рука тяглася автоматично. В голові — хаос, але інстинкт був сильніший.

Торкнувшись кристала, Влад відчув, як щось м’яке і гаряче прокотилося його тілом. Це було... приємно. Як тепло дитинства, що раптом вирвалося з пам’яті.

А потім — знову темрява.

Він розплющив очі.

Різкий запах хімії ударив у ніздрі. Світло сліпило. Серце гупало в грудях, як барабан на війні.

— Де я?.. — прохрипів Влад, намагаючись підняти голову.

Горло пересохло. М’язи боліли, ніби його тіло перемололи бетонною м’ясорубкою.

На мить накотила паніка.

«Я мертвий? Це пекло? Ні, не схоже…»

Двері прочинилися, і до палати увійшла медсестра. Вона зупинилась, побачивши його очі.

— Ви… прокинулись? Це… неймовірно, — вона вийшла, навіть не дочекавшись відповіді.

Влад відкинув голову на подушку. Біла стеля здавалася чужою. Все — занадто реальним, занадто гучним.

«Що, чорт забирай, відбулося?..»

За кілька хвилин до палати зайшов лікар. Трохи лисуватий, у халаті з плямою кави на кишені.

— Добрий день. Я — Ігор Степанович, головний терапевт відділення. Владислав, так? Як самопочуття?

— Мені... болить усе. Але я живий, — з гіркою іронією сказав Влад.

Лікар сів на край ліжка.

— Ви можете не вірити, але ви справді щасливчик. Вас витягли з-під уламків першого. І це — найбільша загадка.

— Рятувальники?

— Ні. Якісь люди. Їх ніхто не бачив, не зафіксував. Вони з’явилися серед диму, витягли вас — і зникли. Як привиди. Ви були майже неушкоджений. Але ось що цікаво: коли приїхала швидка, ваша шкіра вже почала загоюватися.

— Що?! — Влад підвівся на ліктях, але різкий біль змусив його застогнати.

— Спокійно. Ви в безпеці. Ми спостерігали за вами три години. Ваші показники —... поза нормою.

«Кристал. Це точно він. Він мене змінив?»

— Ви щось пам’ятаєте? — поцікавився лікар.

— Було світло. Потім… кристал. Я його торкнувся. Це все, що я знаю.

— Кристал? — лікар підвів брову, — Про це говорили і рятувальники. Дехто стверджує, що в епіцентрі падіння був якийсь дивний артефакт. Але ж… це лише чутки.

Влад замовк. Його руки тремтіли. Він поглянув на долоню — і побачив, як під шкірою щось ворухнулося. Тонка синювата лінія блиснула — і зникла.

«Це ще не все. Я не просто вижив. Я... змінився.»

Телевізор на стіні мовчки показував новини. Руїни. Скелети квартир. Люди в касках. Дитячий велосипед, наполовину завалений бетонною плитою.

«Мій дім… Їх уже нема. Всі вони…»

Влад відчув, як сльоза прокотилася щокою.

— Ви — єдиний, хто вижив, — тихо мовив лікар, ніби розуміючи, що не варто додавати зайвого.

«Але чому саме я? І що тепер?»

Щось глибоко всередині прокинулося. Як тінь, що чекала сигналу.

Він ще не знав, ким став. Але знав одне: назад дороги вже немає.

(Примітка автора: чесно навіть не знаю що вийде, я цю історію пишу по пам'яті багато деталей відрізняється від того що я писав. Але мені буде цікаво яка ваша думка)