РОЗДІЛ 5

Контролер обійшов Сема з усіх боків й осмикнув новий комбінезон, що стирчав в наче на палиці. Броулі добряче зарядився і нагадував масну краплю, що змінювала форму під кожен простір.

— Ти зрозумів процедуру ?

— Думаю, так.

Контролер глипнув на Броулі.

— Вихователе Броулі, ви не могли б закинутись нейросом після зміни ?

— Міг, але надто вже радий за себе. І вас. Знаєте, коли останній раз гуманс складав іспит ?

— Це де ти взнав ?

— Підняв історію Іспитів. То як, вам цікаво ?

— Ну ?

— Рівно сто сімдесят років тому.

— Це в часи Рандаря ?

— Не просто в часи. Це був сам Рандарь. Один з тридцяти генотекторів, що створили систему модифікаторів корпорації.

Сем хотів сказати, що до Рандаря йому, як до неба, але змовчав.

— Це гарне порівняння. Хлопче, ти допоміг цьому воркхаузу. Лишився тільки аукціон.

Хлопець ще погано усвідомлював, що склав іспит. Побачивши себе на моніторі, виключився і гепнувся з площадки, ледь не скрутивши в’язи. Коли хлопця трохи одволодали він ще довго не міг повірити. Та після приходу чіпу від розпорядника врешті прийшов до тями. За регламентом, після Іспиту відбувався аукціон. Махали модифікаторів дивилися на нових учнів, вивчали їх параметри й забирали до себе. Кого не вибрали — повертався назад. Могли ще й дати якесь завдання. Не сподобався — не візьмуть. Гарантій ніяких. Тобто шанс опинитися у воркхаузі знову, був добрячий.

Сем отримав новий комбінезон, а більше нічого й не мав. Аукціон проходив в Залі зібрань модифікаторів. Туди йшов спеціальний шатл і Сем мав перепустку. Але треба було дістатись на точку збору. Це в третьому кварталі. Отже, знову під небо.

Контролер відійшов вбік, оглянув Сема.

— Наче нормально. Будемо сподіватись, що тебе не побачимо.

Сем підтягнув рукави. Звичайно, сподіваються. Із заробітку учня модифікатора відсоток йде на общину та вчителя. Почули бенефіти. Броулі так взагалі, майже, не висихає. Думає, як отримає прибуток, поміняє печінку й селезінку. Вже прикидають, що й до чого.

Ніяких прощань не було. Просто наглядач провів Сема до виходу. Двері воркхаузу щільно зайшли в пази. Сем не оглядався — немає на що дивитись. Все життя, як один день.

Хлопець кружляв тісним тунелем. Назустріч траплялись гуманси, які поспішали із змін до своїх блоків. З відстійників смерділо газом. Освітлення приглушене — значить назовні день. Ще один пост наглядачів. Перевірили чіп, направили до шатлу. Сем очікував побачити довжелезну машину, але там стояло щось більше схоже на крісло з кабіною.

— Мені точно сюди ?

Наглядач зиркнув й перевірив планшет.

— Точно. Це персональна капсула. Доїдеш прямо на місце. Вона запрограмована на маршрут.

Сем обережно сів всередину. Зручне крісло, над колінами широкий монітор. Двері м’яко клацнули. Щось бликає. Ага, треба застібнути ремені. Все згасло. Капсула без вікон. На моніторі  з’явилось зображення руки. Сем поклав свою на монітор. Капсула ледь чутно хитнулась. Хлопець поклав руки на коліна. Тепер тільки чекати.

Капсулу легенько підхилитувало, Сем дрімав. Врешті, від нього більше нічого не залежало. І це лякало. Але хлопець настільки виснажився за цей час, що сили стресувати вже не було.

Монітор загорівся — знову рука. Двері відчинились. Сем випростав закоцюблі ноги, оглянувся навколо. Капсула зупинилась в ряду з іншими своїми копіями. Їх було декілька десятків. З якихось вже вилазили, інші тільки паркувались.

— О, та це ж гуманс. Тебе нам для розбірки взяли ? Видно генматеріалу не вистачає.

За якихось пару метрів гиготів хлопець, що чіплявся ще перед іспитом. Він був в моднявому бодікостюмі з яскравим лого на грудях. Планові нащадки модифікаторів мають право носити лого махали. Звичайно, Сем проти нього не боєць, але мовчати теж не варіант.

— Бачу ти з махали Глодо. Вони роблять кріейтів для ігор. Може, твій татко переплутав й додав трохи нуклеотидів якогось виродка до твого ембріону ?

Учні, які зібрались навколо вибухнули реготом. Їх забавляв цей гуманс в комбінезоні мішком, що геть не боявся Харва.

— Ти ще до вечора повернешся в свою вигрібну яму, викидень. Так що надивляйся на справжніх істот.

Харв крутнувся й недбало похитуючись, рушив до виходу. За ним потяглась юрба. Сем крадькома витер долоні об штани. Все може бути.

В залі був здоровенний голомонітор й ряди сидінь. Сем чекав, що тут будуть модифікатори, які запитуватимуть, говоритимуть з учнями. Але нікого не було, крім двох наглядачів біля входу. Учні розсілися хто де захотів. Ден за своїм звичаєм, примостився позаду.

На голомоніторі з’явилась жінка, що першою заговорила до них на Іспиті. Її шкіра переливалась перламутром, а очі змінювались при кожному слові.

— Ви думаєте, що перемогли. І стали на путь. Але ви навіть не на початку. Ви в ямі з якої треба вибратись на пряму. І першою сходинкою стане аукціон. До Системи підключились лідери махал. Вони виберуть учнів. Результати оголошуватимуть при всіх. На аукціон ставитимуть по черзі. Всі точно знатимуть кого вибрали, а кого ні. Ми спостерігатимемо за вами.