РОЗДІЛ 3

Зап’ясток чухмарився, наче скажений. Хоча слід від уколу вже давно зник. Але Сем знав — під шкірою є чіп. Його вживили на наступний день після відбору. Тепер Сем може вийти за стіни воркхаузу. Що там далі він погано уявляв. Ні, на заняттях по корпоративний історії він знав — кожна гута складається з п’яти кварталів. Від першого, де живуть гуманси до п’ятого, який належить людям. Предки людей Шоксян колись заснували цю корпорацію і всі жителі існують завдяки їхній роботі.

Іспит проводили в третьому кварталі — території модів. Модифікатори чи моди — це межа мрій. Вони об’єднувались в махали і займалися саме тим, чим марив Сем. Створювали кріейтів. Химерне поєднання генів, давало чудернацьких створінь, що виконували в корпорації різноманітні ролі. Як і всі хлопчаки, Сем захоплювався модами, які створювали кріейтів для ігор. На них можна було ходити навіть гумансам, але після шістнадцяти років. Сему лишилось ще чотири місяці. Принаймні, так говорив бодісканер.

Сему видали новий комбінезон, позапланово відправили у гігієнічний комплекс. В бодісканері закачаний маршрут — можна рушати. Сем брів за наглядачем. Вони петляли в яскравих коридорах, лиш подекуди зустрічаючи вихователів чи наглядачів. Сем ніколи не виходив за межі свого боксу. Він навіть не підозрював наскільки здоровенний воркхауз. Але сьогодні треба вийти за стіни.

Вихователь Броулі був радий, що хлопець пройшов відбір. Він плеснув Сема по плечі й сказав не боятися. На прощання дав пляшку справжньої води. Контролера хлопець більше не бачив.

Коридори ставали все ширші. Врешті вони підійшли до суцільної брами, що тьмяно поблискувала в світлі люмінісцетів. Наглядач підніс зчитувач до зап’ястка хлопця. Прилад коротко бликнув. В брамі відкрився невеликий прямокутник. Сем переступив з ноги на ногу. Глянув в один бік, другий. Наглядач махнув в бік брами. Сем рушив вперед.

Він ніколи не виходив з воркхаузу. І хоча Броулі декілька разів втокмачував, куди йти і що робити, Сема, наче паралізувало. Він ступив у прямокутник і опинився на широкій доріжці. Сліпуче світло било так, що хлопець закрив очі руками. Позаду щось м’яко чвакнуло. Сем врешті витер сльози й обернувся — брама знов стала єдиною стіною. Його воркхауз стримів купою сірих прямокутників, складених в гігантський куб. Зап’ястя чухалось — пора в дорогу.

Хлопець йшов по виділеній смузі. Вони йшли вздовж дороги для шатлів. По смугах сновигали гуманси. Всі кудись поспішали, горбились намагались швидше проскочити. Серед гумансів деколи мелькали костюми модів з виділеними лого на грудях. Сем прямував до зупинки шатлу. Він мав його відвезти в третій квартал. Тільки там, серед махал модифікаторів стояла будівля, що пустувала цілий рік. Дім Іспиту, який наповнювався людьми лише раз в дванадцять місяців.

Сем повинен зробити дві пересадки. Спочатку дістатись в третій квартал. В шатл могли зайти гуманси тільки з тимчасовим дозволом. Броулі довго й помалу розказував Семові, як себе поводити в шатлі, як знайти дім Іспиту. Та все вивітрилось з голови, як тільки хлопець підійшов до довгого блискучого апарату. Шатл нагадував довгастий стилус з вікнами на боках й трьома вузькими дверми. На блискучому боці бликало лого модифікаторів — дві сплетені спіралі.

Біля шатлу стовбичили до десятка гумансів. Вони нетерпляче тупцялись, весело перемовляючись. Виїхати з свого кварталу, хай і на якийсь день — неабияка справа. Хлопець став позаду дядька в комбінезоні з лого збирача. Власне тільки глянувши на обличчя можна було зрозуміти заняття. Модифікований ніс, очі з прозорими шкірястими повіками. Все аби захищатись від смороду й отруйних випарів.

Врешті двері шатла сховалися, відкривши прохід. Гуманси заходили, тицяли зап'ясток під сканер й проходили далі. Сем обережно ступив на підніжку. Вона м'яко підняласьврівні з підлогою шатлу. Сканер тонко пискнув й прозора внутрішня перегорока від'їхала вбік. Сем зайшов у салон. Прохолодне очищене повітря, лоскотало ніс. Його місце п'ять. Крісла в один ряд. Сем сів й з боків його стисли ремені. Ти бач, тепер тільки головою можна ворушити. Він покосився в бік. Так з усіма. Як тільки сів — з крісла вискакують ремені й фіксують.

Через бічні вікна видно дорогу. Враз пролунав сигнал. Такий самий, як у воркхаузі, коли завантажували чани. Прозора перегородка враз стала чорною. Вікна теж потемніли. Шатл м`яко хилитнувся. В Сема всередині похололо. Якесь незнайоме відчуття. Він намагався не крутити головою. Навкруги тиша, тільки посередині проходу крутиться голограма з лого корпорації й повторюються правила поводження в третьому кварталі.

Сем незчувся, як задрімав. Вперше за все життя не треба чекати сигналу на зміну. Чи сигналу на поповнення калорій. Або ще якийсь сигнал.  І так шість через шість. А тепер тільки легке хилитання шатлу. І тиша.

Стало легше дихати. Сем відкрив очі. Ременів не було, вікна прозорі. Прибули. Хлопець простував за іншими гумансами. Врешті, вони видобулись на зупинку. Сем мазнув по очах — може, ще спить ? Він підняв голову догори. Безмежна блакить. Значить у воркхаузі не брехали — в третьому кварталі видно небо.

— Треба допомога ?

Навпроти стояв здоровенний наглядач. Його біонічний костюм переливався, вбираюи навколишні кольори. Шолом відкритий, видно лице. На поясі бучка-паралізант.

— Мені треба до дому Іспиту.

— Приготуйте зап'ясток.       

Сем простягнув руку. Наглядач дістав сканер. Екран блиснув.

— Ви можете пройти. Я активував ваший чіп. Він вкаже напрям. Бачу у вас ще немає модифікацій. Чіп буде сигналізувати кольором й тактильно.