РОЗДІЛ 1

Блискучий чан натужно гудів. Ряди показників блискотіли й переливались на бічній панелі. Щось ворушилось всередині, гупало в бік, шкряботіло по стінках. Над краєм чану вигулькувала й ховалась дрібна голова. Скривавлені пальці чіплялись за слизький край, зриваючись і хапаючись знову.

— Сеем ! Се..

Голова лиш тонко пищала, вихаркуючи окремі звуки. Цей чан стояв в довжелезному ряду однакових блискучих ємностей. Зверху кожного стояла худорлява постать в замизганому комбінезону. Лиця закривали цілісні маски з скляними окулярами й ребристими фільтрами. Постаті повернули голови й дивились.

Врешті, по залізній решітчастій підлозі загупотіли кроки. Довгонога фігура в форменому комбезі порівнялась з чаном. Далі подерлась бічною драбиною нагору. Люк чану загудів й почав поволі насуватись. Дрібний хлопчина чіплявся за край, збиваючи пальці, здираючи нігті. Мутнява біла жижа піднялась до грудей. Поряд плавала маска, виблискуючи окулярами.

Довгоногий хапав хлопчину за руки, тіг рукави комбінезону. Товсті рукавиці не давали вхопитись міцно. Через ребристу морду маски виривались хрипи. Люк все сунув, закриваючи отвір. Пищала система сповіщення. Хлопчина ще раз зіпнув ротом й пірнув з головою. Довгоногий занурив руки по лікті. Витягнув, занурив ще. Люк з цілим пучком шлангів, що теліпались, наче кишки щільно закрив отвір чану. Писк припинився. Довгоногий стояв на колінах й гатив по кришці, лишаючи білясті смуги на лискучому металі. Пролунав довгий, гучний сигнал — на роботу йде нова зміна.

В кабінці керуючого прохолодно й пахне дезінфектором. Хюдющий, цибатий підліток м`явся перед широкоплечим чоловіком, що сидів за лед-столом. Десятки прямокутних моніторів відсвічували, переливались, сповіщали про хід переробки й стан чанів. Очі чоловіка зовсім прозорі, бликали синюватими відблисками, реагували на зміну даних. Мабуть, купу бенефітів відвалив за таку модифікацію. Хлопчина відвів погляд й втупився в обдері носаки своїх черевиків.

— Ти вивчав стандартний набір правил, Сем ?

— Так.                             

— Яке перше ?

— Зміна — це твоя відповідальність перед корпорацією і гутою. Під час зміни бути тільки на своєму місці.

— Ти чого побіг до іншого чану ?

— Там же ж Баз... Він упав, тонув.

— Хіби не знаєш — базова формувальна суміш знищила шкіру база за десяток секунд. Якби ти його витяг, корпус швидше за все б повернули в чан, бо пошкодження несумісні з регенерацією. Він помилився і стане частиною поживного субстрату. Додав білку в базову суміш. Це користь для корпорації. Так ?

— Так.

Хлопчина ще більше згорбився, швиденько перебирав пальцями затягану маску в білих жирних плямах.

— Йди. До наступної зміни плюс дві години.

Сем, майже, вибіг з кабіни керуючого. Дві години ! Розклад занять треба знову підправити. Хіба встигне все ? Але ж Баз, його друзяка Баз, який так вмів перекривити керуючого, розсмішити його до кольок. А тепер він розчинився в жижі. Став просто добривом, основою для біопасти. Сем тернув рукавом по очах. До наступної зміни шість годин. Треба вчитися.

У воркхаузі для позапланових ембріонів не було дня і ночі, обіду й вечері. Був цикл — шість через шість. Шість годин працюєш на чані, що виробляє базову формувальну суміш з органічних покидьків, які збирали з цілої гути. Шість годин роби, що хочеш в блоці релаксації. Сему вже шістнадцять, тому обов`язкових занять більше немає. Але є мрія.

В блоці релаксації зайняті всі крісла. Крім двох. Його зміна відпочиває на повну. В шоломах віртуалки кожен пірнув у свій світ. Сем видерся на своє місце. Поряд потерте крісло База. Хлопець, глибоко вдихнув, перевірив конектори й натягнув шолом. Таймер на чотири години. Час вчитись.

Після зміни гуділи ноги, в спину, наче хто загнав розжарену шпичку. Вузеньке, тверде крісло не додавало комфорту. Сем посовався й запустив урок. Сьогодні цитологія. Все про клітини. Тривимірні органелли, збільшені у величезну кількісь разів. Функції, зв`язки, будова. Хлопець включив супроводження. Безликий голос почав лекцію.

Іспит вже через шість місяців. І це паніка. Сем знав — це єдиний шанс. Права на перездачу немає. І тоді довіку воркхауз, чани та зміни шість через шість. Корпорація давала шанс усім мешканцям. Але одна справа народитися в кварталі модифікаторів, мати величезну бібліотеку, приватних менторів й лабу для дослідів. Й зовсім інша бути позасистемним ембріоном, рости в гурті воркхаузу й вчитися по типових уроках.

Але Сем вперто вчився. За останні три роки він не витратив дарма жодної години. Ну, може, декілька десяткіів хвилин пограв. Але весь інший час він довбав головну тріаду — цитологія, фізіологія, генотехніка. Й ще купу інших наук, які нанизувались, ніби азотисті основи на нитки нуклеїнових кислот. Інші хлопчаки не розуміють дивляться, як на придурка. Краще залипнути в грі чи поспати, а не гибіти на уроках.

Врешті, Сем спілкувався лише з Базом. Той не вчився, але думав, що в Сема вийде. Вийде здати Іспит. За багато років першим з гумансів. Корпорація всім давала шанс. Але тільки один раз.

Цей урок був особливо тяжким. Голову, наче хтось стискав все дужче й дужче. Все змішалось. Будова, фізіологія, функції — все суцільним клубком. Сем блудив між органел, повертав їх так і сяк, слухав начитку й психував. Сягнув рукою до шолома, зірвав, не відключаючи.