Розділ 13. Голоси кришталевого лабіринту

Глорія, Ліра, Морвен та маленька кришталева лисичка опинилися всередині Кришталевого лабіринту. Високі прозорі стіни здіймалися над ними, відбиваючи кожен промінь світла.

Глорія озирнулася.

— Здається, назад ми вже точно не підемо.

Ліра торкнулася кришталевої стіни.

— Вона дуже міцна.

Морвен уважно подивився вперед.

— Нам потрібно знайти вихід.

— А якщо лабіринт постійно змінюється? — запитала Глорія.

Морвен відповів:

— Тоді нам доведеться змінюватися разом із ним.

Вони рушили вперед. Спочатку дорога була прямою. Потім вона розділилася на три проходи. На кожному з них світився символ: сонце, місяць, зірка.

Глорія згадала випробування біля входу.

— Знову ці символи.

— Цього разу вони можуть означати щось інше, — сказав Морвен.

Лисичка підійшла до проходу із символом зірки.

— Я чую там воду.

— Воду? — здивувалася Ліра.

Лисичка кивнула.

— Так.

Глорія обрала цей шлях. Вони пройшли кілька десятків метрів і вийшли до невеликої кришталевої водойми. Вода текла просто посеред лабіринту, а на її поверхні плавали маленькі прозорі квіти.

— Як це можливо? — здивувалася Глорія.

Морвен усміхнувся.

— У цьому світі багато речей неможливі за звичайними правилами.

Раптом вода почала світитися. На її поверхні з'явилося зображення. Глорія побачила Кришталеве королівство, а потім — королеву. Вона стояла перед величезним кристалом і розмовляла з кимось. Зображення було нечітким, але Глорія впізнала голос. Це був Морвен.

Глорія подивилася на нього.

— Ти знав королеву раніше?

Морвен замовк.

— Так.

— Чому ти не сказав?

— Бо це не мало значення.

— Мені здається, що має.

Морвен опустив погляд.

— Колись я був одним із хранителів Кришталевого королівства.

Ліра здивовано подивилася на нього.

— Хранителем?

— Так.

— І що сталося?

Морвен глибоко вдихнув.

— Я повинен був захистити магічне джерело. Але одного разу його сила зникла.

— Через Володаря Тіней?

— Тоді ми ще не знали, хто стоїть за цим.

Глорія уважно слухала.

— І ти залишив королівство?

— Я думав, що підвів усіх.

На мить запала тиша.

Глорія сказала:

— Але ти все одно повернувся.

Морвен підняв голову.

— Так. Бо тепер хочу виправити свою помилку.

Раптом вода зникла. Перед ними відкрився новий прохід.

— Думаю, лабіринт почув нашу розмову, — сказала Ліра.

Вони рушили далі.

Через кілька хвилин попереду з'явилася величезна кришталева зала. У її центрі стояла статуя. Вона зображувала дівчину, яка тримала в руках сяючий кристал. На постаменті було написано: «Той, хто шукає силу, втратить її. Той, хто захищає інших, знайде шлях».

Глорія прочитала напис.

— Знову випробування.

Морвен підійшов до статуї.

— Можливо.

Раптом очі статуї засвітилися.

— Хто з вас готовий пожертвувати своєю силою заради інших? — промовила статуя.

Усі замовкли. Глорія подивилася на діамант. Вона знала, що не може дозволити собі втратити його.

Але статуя продовжила:

— Випробування не потребує жертви. Воно потребує правильного рішення.

Глорія задумалася.

— Тоді відповідь проста. — Вона зробила крок уперед. — Ми не повинні жертвувати кимось. Ми повинні допомагати одне одному.

Статуя засяяла. У кришталевій стіні відкрилися двері.

Ліра усміхнулася.

— Ти знову вгадала.

— Я просто сказала те, у що вірю.

Вони пройшли через двері. За ними був довгий коридор, а на його кінці виднілося світло.

— Вихід! — вигукнула Глорія.

Вони побігли вперед. Але щойно Глорія переступила поріг, усе навколо змінилося. Перед нею стояв величезний темний замок. На найвищій вежі палало фіолетове полум'я.

— Це замок Володаря Тіней, — прошепотів Морвен.

Глорія подивилася на нього.

— Ми дійшли.

Раптом над замком пролунав гучний голос:

— Ласкаво прошу, Глоріє.

Дівчинка завмерла. На балконі найвищої вежі з'явився чоловік у темному плащі. Володар Тіней дивився просто на неї.

— Я давно чекав на тебе, — сказав він.

Глорія міцніше стиснула руки.

— Навіщо?

Він усміхнувся.

— Щоб розповісти тобі правду про Кришталевий світ.

І ворота замку повільно відчинилися.