Розділ 12. Таємниці Кришталевої пустелі

Кришталевий ліс залишився далеко позаду.

Глорія, Ліра, Морвен та маленька кришталева лисичка стояли на краю безкрайньої пустелі. Перед ними простягалася рівнина, вкрита тисячами прозорих кристалів. Одні були маленькими, наче камінці, інші сягали кількох метрів у висоту. Сонячне світло відбивалося від них і створювало навколо безліч блискучих відблисків.

— Як тут красиво... — прошепотіла Глорія.

Морвен похитав головою.

— Не поспішай захоплюватися.

— Чому?

— Кришталева пустеля може обманювати очі.

Глорія здивовано подивилася на нього.

— Як саме?

— Тут можна побачити те, чого насправді не існує.

Ліра оглянула горизонт і спитала Морвена:

— Тобто ми можемо заблукати?

— Саме так, — відповів той.

Вони рушили вперед. Перші кілька годин усе було спокійно. Але поступово навколишній краєвид почав змінюватися.

Глорія побачила далеко попереду зелені дерева.

— Дивіться! — вигукнула дівчинка, вказуючи пальцем вперед. — Там оазис!

Лисичка зупинилася.

— Немає ніякого оазису.

— Але я його бачу!

Морвен підійшов ближче.

— Не дивись на нього довго.

Глорія заплющила очі. Коли вона знову їх відкрила, дерева зникли. На їхньому місці залишилися лише кристали.

— Неймовірно... — тихо промовила Глорія, протираючи очі.

— Пустеля показує те, чого тобі найбільше хочеться, — пояснив Морвен.

Глорія задумалася.

— А що вона показала б тобі?

Морвен замовк.

— Напевно, дім.

Ліра подивилася на нього.

— Ти теж звідси не родом?

Морвен похитав головою.

— Я народився в Кришталевому світі. Але колись у мене було інше життя.

— Розкажеш?

Морвен на мить усміхнувся.

— Іншим разом.

Вони продовжили шлях. Невдовзі кришталева лисичка раптом побігла вперед.

— Сюди! — вигукнула вона.

Глорія та Ліра рушили за нею.

За кількома високими кристалами вони знайшли стару кам'яну споруду, яка була напівзруйнована.

— Що це? — запитала Глорія.

Морвен уважно оглянув стіни.

— Стародавня станція мандрівників.

На стіні виднівся символ, схожий на сонце. Під ним були написані слова: «Коли кристал втрачає світло, шукай тінь».

Глорія прочитала напис.

— Що це означає?

Морвен задумався.

— Можливо, це пов'язано з Володарем Тіней.

Раптом у стіні щось клацнуло. Один із кристалів засвітився. Перед ними виникла карта, на якій була зображена пустеля. Далі — темний ліс, а ще далі — замок. Але між ними та замком був позначений величезний кристал.

— Що це? — запитала Ліра.

Морвен нахилився ближче.

— Кришталевий лабіринт.

Глорія зітхнула.

— Звичайно. Без лабіринту не обійшлося.

Ліра усміхнулася.

— Зате буде цікаво.

Морвен похитав головою.

— Не так швидко. Лабіринт охороняє шлях до замку.

— А хто його охороняє?

Морвен подивився на карту.

— Ніхто не знає.

Глорія міцніше стиснула руки.

— Тоді дізнаємося.

Вони рушили далі.

Через деякий час перед ними почали з'являтися величезні кришталеві стіни. Спочатку одна, а потім друга, далі — третя.

Невдовзі перед мандрівниками постав цілий лабіринт. Його стіни сягали високо в небо.

— Ось і він, — сказала Ліра.

Глорія підійшла до входу. На землі світилися три символи: сонце, місяць, і зірка. Над ними було написано: «Обери правильний шлях».

Глорія задумалася.

— Як ми дізнаємося, який правильний?

Морвен подивився на символи.

— Не знаю.

Кришталева лисичка тихо загарчала.

— Я чую щось усередині.

— Що саме? — запитала Глорія.

Лисичка подивилася на середню дорогу.

— Там хтось є.

Глорія зробила крок до символу місяця. Раптом з глибини лабіринту пролунав голос:

— Глоріє...

Дівчинка завмерла. Вона впізнала цей голос.

— Мамо? — спитала Глорія, рушивши вперед.

Ліра схопила її за руку.

— Не йди!

Але голос знову пролунав:

— Глоріє, допоможи мені...

Дівчинка відчула тривогу.

— Це неможливо. Мама залишилася в моєму світі.

Морвен кивнув.

— Пустеля намагається тебе обдурити.

Глорія заплющила очі.

— Я не піддамся.

Вона відійшла від символу місяця. І тоді голос зник.

Перед Глорією засвітився символ зірки.

— Здається, ось наш шлях.

Вони зайшли до лабіринту. За їхніми спинами вхід одразу закрився кришталевою стіною.

— Тепер назад дороги немає, — сказала Ліра.

Глорія подивилася вперед. У глибині лабіринту мерехтіло слабке світло.

— Тоді нам залишається тільки рухатися вперед.

А далеко за кришталевими стінами, у своєму темному замку, Володар Тіней уже знав, що мандрівники увійшли до лабіринту. Він подивився на кришталеву кулю перед собою.

— Нарешті... — Його голос пролунав у порожній залі. — Глорія наближається.

Попереду на мандрівників чекала загадка лабіринту, а разом з нею — і перша зустріч із самим Володарем Тіней.