Розділ 11. За межами королівства

Після того як кришталевий діамант опинився на своєму місці, Кришталевий світ змінився: тріщини на будівлях поступово зникали, дерева знову засяяли, а небо стало прозорим і блакитним.

Але Глорія не могла забути карту, яку побачила в печері. На ній залишалася темна точка, і саме туди їй тепер потрібно було вирушити.

Наступного ранку Глорія, Ліра та Морвен зустрілися біля міських воріт. Маленька кришталева лисичка теж вирішила їх супроводжувати.

— Ти точно хочеш іти з нами? — запитала Глорія.

Лисичка кивнула.

— Я знаю кришталеві стежки краще за вас.

Ліра усміхнулася.

— Тоді нам пощастило.

Перед ними стояли великі ворота. За ними закінчувалося Кришталеве королівство.

Морвен подивився на дорогу.

— Після цих воріт починаються Невідомі землі.

— Що там? — запитала Глорія.

— Старі ліси, кришталеві пустелі та місця, де магія працює зовсім інакше.

Глорія трохи занепокоїлася.

— Звучить не дуже заспокійливо.

— Я й не казав, що буде легко.

Ворота повільно відчинилися.

Глорія озирнулася на королівство.

— Я повернуся.

Ліра кивнула.

— Обов'язково.

Вони вийшли за межі міста. Дорога спочатку була знайомою: навколо росли кришталеві дерева, а під ногами сяяла прозора стежка. Але через кілька годин усе змінилося: дерева стали темнішими, кристали на землі вже не світилися, в небо набуло фіолетового відтінку.

— Ми вже далеко від королівства, — сказала Ліра.

Морвен кивнув.

— Саме так.

Раптом лисичка зупинилася.

— Дивіться.

Попереду стояв великий кам'яний знак. На ньому були викарбувані стародавні символи.

Глорія підійшла ближче.

— Що тут написано?

Морвен уважно прочитав напис:

— «Той, хто увійде сюди, більше не зможе повернутися тією самою дорогою».

Глорія здивовано подивилася на нього.

— Це попередження?

— Так.

— Тоді, можливо, нам варто подумати ще раз.

Ліра подивилася на неї.

— Ми вже зайшли надто далеко.

Глорія кивнула.

— Тоді вперед.

Вони рушили далі.

Через деякий час перед ними з'явився ліс. Але це був не звичайний кришталевий ліс. Дерева тут були майже чорними, а їхні прозорі листки світилися слабким фіолетовим світлом.

— Мені це місце не подобається, — прошепотіла лисичка.

— Мені теж, — відповіла Глорія.

Вони зайшли в ліс. Спочатку було тихо. Потім почулися дивні звуки: шурхіт, тихий дзвін, і чиїсь кроки.

Глорія озирнулася.

— Ви це чули?

Морвен зупинився.

— Так.

— Хтось іде за нами?

— Схоже на те.

Ліра стиснула руки.

— Може, повернемося?

Морвен похитав головою.

— Пізно.

Раптом між деревами з'явилися маленькі світні очі: одні... двоє... троє... Їх ставало дедалі більше.

Глорія зробила крок назад.

— Хто ви?

З темряви вийшли дивні істоти. Вони були схожі на маленьких кришталевих вовків. Їхні тіла були прозорими, а очі світилися блакитним світлом.

Один із них підійшов ближче.

— Чого ви шукаєте?

Морвен відповів:

— Ми шукаємо того, хто викрав частину магії Кришталевого світу.

Істота подивилася на Глорію.

— Тоді ви прийшли правильною дорогою.

— Ви знаєте, де він? — запитала Глорія.

Кришталевий вовк кивнув.

— Знаємо.

Глорія здивовано подивилася на нього.

— Хто це?

Істота відповіла:

— Його називають Володарем Тіней.

У лісі стало тихо.

— А де він? — запитала Ліра.

Вовк повернувся в бік темної частини лісу.

— У замку, який стоїть за Кришталевою пустелею.

Глорія подивилася вперед.

— Тоді нам туди.

Вовк попередив:

— Будьте обережні. Володар Тіней давно стежить за вами.

Глорія здивувалася.

— За нами?

— Так.

— Звідки він знає про нас?

Вовк просто подивився на неї.

— Тому що саме ти змінила хід історії цього світу.

Глорія замовкла. Вона не знала, що відповісти.

Попереду за темним лісом уже виднілося фіолетове світіння. Морвен подивився на нього.

— Це початок Кришталевої пустелі, — сказав він.

Глорія міцніше стиснула кулак.

— Тоді вирушаймо.

Вони вийшли з лісу й побачили безкрайню пустелю, вкрити прозорими кристалами. А далеко на горизонті височів загадковий замок. Саме там, за словами кришталевих вовків, ховався Володар Тіней.

І Глорія вже розуміла: наступна частина її пригоди буде набагато небезпечнішою за все, що було до цього.