Розділ 8. Заборонена долина

За кришталевою брамою починалася місцевість, зовсім не схожа на ті місця, які Глорія бачила раніше.

Небо стало темнішим. Кришталеві дерева вже не сяяли яскравими барвами, а їхні гілки відкидали довгі тіні на землю.

— Ми увійшли до Забороненої долини, — тихо сказала Ліра.

Глорія озирнулася.

— Чому її називають забороненою?

— Через магію, яка тут живе.

Маленька лисичка насторожено підняла голову.

— Тут навіть кристали можуть бути небезпечними.

Глорія міцніше взяла діамант.

— Тоді будемо обережні.

Вони рушили вузькою стежкою.

Навколо панувала незвичайна тиша. Не було чути ні шелесту листя, ні дзюрчання води. Лише час від часу лунав тихий дзвін.

Глорія зупинилася.

— Знову ці звуки.

— Не звертай уваги, — сказала Ліра. — Просто йди вперед.

Але раптом один із кристалів біля дороги спалахнув. У ньому з'явилося зображення. В ній Глорія побачила свою маму — вона стояла біля вікна й сумно дивилася вдалину.

— Глоріє... — промовила вона.

Дівчинка завмерла.

— Це справжнє?

Ліра похитала головою.

— Ні. Це лише магічне відображення.

Але Глорія не могла відвести погляду.

— Вона, мабуть, хвилюється за мене.

Кришталеве зображення змінилося. Тепер Глорія побачила себе вдома. Вона сиділа у своїй кімнаті, а поруч стояла мама.

— Можливо, мені варто повернутися, — тихо сказала дівчинка.

Ліра поклала руку їй на плече.

— Ти зможеш повернутися. Але спочатку треба завершити подорож.

Глорія кивнула.

— Ти права.

Вона відвернулася від кристала. Зображення одразу зникло. Вони пішли далі.

Через деякий час стежка привела їх до великого озера. Вода була абсолютно нерухомою, а на її поверхні не було жодної хвилі.

— Нам треба обійти його? — запитала Глорія.

Лисичка похитала головою.

— Ні. Дорога проходить прямо через озеро.

— Але тут немає мосту.

Ліра показала на воду.

— Подивися уважніше.

Глорія нахилилася. Під поверхнею виднілися прозорі плити.

— Кришталева дорога!

Вона обережно ступила на першу плиту. Нічого не сталося. Другий крок. Третій. Раптом вода навколо них засвітилася. У глибині озера почали рухатися величезні тіні.

Глорія зупинилася.

— Ліро...

— Я теж їх бачу.

Одна з тіней наблизилася до поверхні. Вода здійнялася, і перед ними з'явилася велика кришталева риба. Вона була прозорою, а всередині її тіла мерехтіли маленькі вогники.

Риба подивилася на Глорію.

— Не бійтеся, — почувся тихий голос.

Глорія здивовано моргнула.

— Ти теж говориш?

— У Кришталевому світі багато хто може говорити.

Риба підпливла ближче.

— Ти несеш діамант?

— Так.

— Тоді поспішай.

— Чому?

Риба подивилася на темне небо.

— Той, хто шукає його, вже близько.

Глорія відчула тривогу.

— Морвен?

— Не тільки він.

Риба занурилася у воду.

— Що це означає? — вигукнула Глорія.

Але відповідь уже не пролунала.

Ліра подивилася на дівчинку.

— Треба йти.

Вони швидше рушили через озеро.

Коли нарешті досягли іншого берега, Глорія побачила щось дивне. Попереду стояла величезна кам'яна арка. За нею височіла гора. У самому центрі гори виднівся темний отвір.

Глорія завмерла.

— Це...

Ліра кивнула.

— Кришталева печера.

Дівчинка подивилася на діамант. Він засяяв настільки яскраво, що навколо стало світло, наче вдень.

— Ми знайшли її.

Та раптом позаду почувся знайомий голос:

— Не поспішай радіти.

Глорія обернулася. На березі стояв Морвен, але цього разу він був не сам: поруч із ним стояли кілька незнайомих кришталевих істот.

Ліра зробила крок назад.

— Хто вони?

Морвен відповів:

— Ті, хто теж хоче потрапити до печери.

Глорія міцніше притиснула діамант до себе.

— Я не дозволю вам його забрати.

Морвен подивився на неї і сказав:

— Тоді доведи, що справді готова дізнатися правду.

Він підняв руку. Вхід до печери почав повільно світитися, а на землі з'явилися стародавні кришталеві символи.

Глорія зрозуміла, що попереду на неї чекає останнє випробування перед входом до печери. І цього разу відступати вже було нікуди.