7. Домінік Делгліш

Під вечір, коли на небі вже з'явилися перші зірки, герої повернулися до особняку. Джулієт відчувала тепло в серці від примирення з Домініком й від приємного спілкування з Вівьєном. Як тільки вона переступила поріг, натхненням сповнена, вона швидко піднялася до своїх покоїв, бажаючи Меліссі та Домініку спокійної ночі.
   Мелісса теж не могла утримати своїх відчуттів, побажала парубку доброї ночі, після чого вирушила до своєї кімнати.
   Проте хлопець все не міг викинути слова Вівьєна із своєї голови: "Якщо все-таки так станеться, то вона тебе не захоче навіть бачити" – вони вибухнули в його уяві, перетворившися на невловимі сплетіння, які відбивалися у його розгубленому роздумі. Він замислювався, чому ці слова настільки зацікавили його, чому вони звучали так впевнено, і чому вони ставили під сумнів не лише його почуття, а й увесь його світогляд.
   Піднімаючись до своєї кімнати, він чомусь зупинився перед дверима які вели до покоїв принцеси, Домінік прислухався до тиші, що обгорнула особняк. Тільки тихі шорохи нічного повітря долітали до нього через дерев'яні стіни. Можливо, принцеса вже віддавалася сну, поглинаючи його теплу ніжність у своїх мріях.
   В його уяві з'явився вираз обличчя Джулієт коли вона просила в нього пробачення, та з такою реалістичністю, наче він став свідком цього моменту знову. Її чуттєві губи, стиснуті в жалю, її щічки, що вкрилися рум'янцем, а її аметистові очі, що яскраво сяяли, запам'яталися йому на завжди. 
— (Яка ж вона красива...) — його серце зробило стрибок. Юнак похитав головою звільняючи себе від цих жахливих думок та вдарив себе рукою по обличчю. — (Забудь про це все, вона ще дитина! Тобі дали роль... І ти маєш її виконувати.) — важко видихнувши, він зайшов до своєї кімнати. Переодягнувшись Домінік ліг на ліжко та провалився у сон...
"Кімната була обійнята полум'ям, яке пестило ноги Джулієт, її руки, обвивало її тіло. Але вона танцювала: так пристрасно, так фривольно. Він не міг поворохнутися, спостерігаючи як зачарований, не в змозі відвести погляду. Вона сміялася йому в обличчя, рухаючи стегнами під музику.
— Ха-ха-ха, дитина! — принцеса дивилася йому в очі, нітрохи не соромлячись.
   Дівчина продовжувала рухатися, йти за ним. Полум'я розгорялося сильніше, але їй було байдуже. Воно мучило його, душило, але найбільше його мучила вона... Джулієт, що підійшла до нього впритул, торкнулася ніжними руками його грудей. Сміялася: так задеркувато, так безтурботно. Обвила його шию хусткою, притягнула до себе.
— Хіба я зараз поводжусь як дитина? Невихована! Така невихована!
— Ні, йди геть від мене, йди!
— Хто переміг тепер? Хто з нас потрапив у пастку?
   Але вона нікуди не зникла, продовжувала мучити його, випробовувати. Зводити з розуму, розчиняючись у танці та полум'ї. Як коштовність, як найяскравіша коштовність зими! Така заборонена та така бажана..."
   Домінік прокинувся у дуже поганому настрої, намагаючись навіть не згадувати свій сон. Він звик контролювати свої почуття, він ніколи ні про що подібне не думав... Можливо і думав, але ж не із шістнадцятирічною дівчиною! 
— (Погано! Це дуже погано!) Потрібно зібратись... Я все ще чудово граю свою роль? — він поглянув на себе в дзеркало шукаючи відповіді, але так і не отримав її.
   Домінік намагався відвести свої думки від вразливого сновидіння, яке переслідувало його. Він спустився вниз, дозволяючи ногам безсвідомо вести його в напрямку кухні. За вікном він помітив, як легкий сніг ніжно падав на землю, вкриваючи її своєю білизною.
   Увійшовши на кухню, він побачив принцесу, яка вже сиділа за столом, обгорнута в тепле світло ранкового проміння. Мелісса, зайнята приготуванням сніданку, легко пересувалася між столом та плитою.
   Очі принцеси радісно засяяли, як тільки вона помітила дворецького, і її усмішка стала світлішою, ніж саме сонце, яке пробивалося крізь вікно. Зустрівши її погляд, в його уяві знову виникла картина, яка змушувала його серце шалено битися. Він побачив її образ, майже як у сні, танцюючу перед ним, м'яко та красиво, обіймаючи його в диму вогню.
   Обличчя Домініка вкрилося рум'янцем, коли його очі та серце знову втопилися в світі заборон. Збентежений, він прикрив обличчя рукою, спробувавши затамувати хвилювання, яке захопило його в ту мить.
— Домініку! — почувся жвавий голос принцеси який вивів його з нічних ілюзій.
— Міледі?... — він несміливо глянув на неї намагаючись зі всіх сил більше не згадувати ті образи.
— З тобою все гаразд? Ти весь почервонів... — дівчина підвелась з-за столу, підійшла до нього та доторкнулася своєю долонею до його чола. — Температури ніби не має... Домініку?
— Що?... — хлопець здивовано дивився на неї. — А... Так, зі мною все добре... Не хвилюйтесь...
— Ти впевнений?
— Просто, страшний сон вночі наснився... — можливо, ці слова й не були повністю неправдивими
— Хм... — дівчина уважно поглянула йому в очі. — Я тобі повірю. — потім вона знову усміхнулася та повернулася на те місце де раніше сиділа.
— Сніданок готовий! — вигукнула покоївка виносячи тарілки з їжею.
— (Меліссо... Ви мене врятували.) — Домінік видихнув, заспокоюючи стук свого серця.
— Як смачно пахне! — Мелісса поклала на стіл тарілку з млинцями, запах яких розповсюджувався по всій кухні.
   Принцеса Джулієт, з очима, які спалахнули від захоплення, взяла в руки ніж та виделку, готова насолоджуватися своїм ранковим сніданком. Кожен шматочок млинця, заздалегідь наповнений сирною начинкою, танув на язиці, залишаючи слід смаку, який змушував її почувати себе щасливою.
   Домінік, нервово й невпевнено, взявся за свою тарілку, коли відчув на собі погляд принцеси. Хоча сніданок був бездоганним та смачним, його думки були далеко від цього. Він не міг знайти спокою, намагаючись відшукати відповіді на питання, що безперервно крутилися в його голові.