3. Домінік Делгліш

     Біля воріт, стояв Домінік, чекаючи, поки принцеса Джулієт вийде з особняку. Вечір вже огортає двір темрявою, та зорі, наче срібні крапки, виринають на темному небі. Принцеса вийшла, одягнена в просту сукню, її накидка з капюшоном легко звисала на плечах, й вона виглядала ніби вроджена у цю чарівну ніч.
   Її очі сяяли яскравим сяйвом, а усмішка, що з'явилася на її губах, була такою природженою, ніби вона зустріла старого друга. Радісно підбігши до парубка, вона огорнула його в атмосферу своєї позитивної енергії, її погляд відображав відчуття зимової свіжості.
— Ох, Домініку, як я рада, що ти погодився піти зі мною! — загомоніла дівчина.
— Тільки, я все ще сумніваюся... — схвильовано промовив він. — Якщо король дізнається, мені він не послуху не пробачить.
— Не хвилюйся! — вона поплескала його по спині. — Як він зможе дізнатися, якщо я нікому про це не казала! 
— Навіть Меліссі? — запитав юнак. — До речі, а де вона?
— Вона пішла до Вівьєна, щоб допомогти йому в його теплиці, — відповіла принцеса.
— Тоді нам потрібно поспішати на свято, щоб до ранку ми вже повернулися назад.
— Звісно!
   За мить, блискучі ворота відчинилися, й вони ступили на стежку, яка вела до містечка. Перед ними розкривався Іскристий Водоспад, ніби магічна завіса зі світлом та кришталевими діамантами, що танцювали у місячних променях. Вода пливла з висоти вузьким потоком, розбиваючись на тонкі струмочки, які своєю грою створювали неймовірний спектакль.
   Принцеса та Домінік дружньо трималися за руки, рухаючись вздовж стежки, яка вела до цього водоспаду дивовижної краси. Звук води був як мелодія природи, розсіювався навколо, переплітаючись із скрипом снігу під ногами.
   Вони пройшли водоспад, й перед їхніми очима розкривалась неймовірна мозаїка казкового міста, яке виглядало ніби витягнуте з найяскравіших дитячих фантазій. Величезна площа в центрі здавалася справжньою казкою, де кожна деталь відігравала свою роль у створенні неповторної атмосфери.
   Вулиці були прикрашені кристалами, їх ніжні блиски розносилися повітрям, суміш кольорових стрічок навіювала відчуття свята, а легкі вітряки навіть взимку здавалися грати впевнено з пульсуючим вітром. Люди, що гуляли по вулицях, були настроєні весело та доброзичливо, обмінюючись усмішками й радісними спілкуваннями.
   Тут завжди панувала атмосфера різдвяного захоплення. Маленькі крамниці розташовувалися вздовж вулиць, пропонуючи різноманітні різдвяні вироби, від рукодільних прикрас до традиційних солодощів. Всюди чулося зігріте серце свята, яке об'єднувало усіх — від дітей до дорослих.
   Цей пейзаж був неймовірно казковим, неначе сторінки зі снігової казки вилились у живий образ перед очима. Все навколо вказувало на те, що це було місце, де мрії здійснюються, де відчуття радості та чарівності заповнюють повітря, а кожен куток вулиці зберігав свою власну різдвяну історію.
— Ох, Домініку, подивися, як чудово! — Джулієт радісно кружляла довкола дворецького. — Це перше свято, у якому я можу брати участь!
— То король дійсно нікуди вас не відпускав з особняку? — принцеса зупинилася й сумно поглянула на нього.
— Так... Але у мене є Мелісса та Вівьєн, хоча він завжди такий похмурий, але я знаю, що він добрий до мене! — її сум зник так само швидко, як і з'явився. — Тепер у мене ще є ти, нам вчотирьох буде весело, от побачиш! 
— Але ж вам сумно, що король Вільгельм до вас не приїжджає... — він добивав її цими питаннями, адже хотів, щоб вона більше відкрилася йому.
— Можливо... — з важкістю відповідала вона своєму дворецькому. — Він одружився на королеві Жозефіні, вона хороша, я теж її люблю. І вона зараз вагітна! — на її обличчі миттєво розквітла усмішка. — Я радію, бо у мене скоро буде молодший братик або сестричка. І у батька королівські справи, тому він хороший король!
— А батько? Він хороший батько для вас?
— Звісно! Найкращий! Він дуже сильно любить мене та Чарльза... І я дуже сильно його люблю, я розумію який він зайнятий, і не хочу йому заважати...
— Міледі... 
— О, ти чуєш?! — перервала його раптово Джулієт. — Йдемо швидше!
   Принцеса радісно стрибає, немов легка квітка, й вся весела енергія розцвітає в її зимовому кроці. Домінік не відстає, уважно стежачи за кожним її рухом, її власна радість передається йому через теплий погляд.
— (Яка ж вона все-таки ще дитина!) — подумав він та мимоволі усміхнувся, й сам здивувався від цього. — (Чому це я усміхаюсь?...)
   Вони піднімаються на головну площу містечка. Музика розливається повітрям, викликаючи усмішки на обличчях всіх присутніх. Люди з усіх куточків королівства об'єдналися разом, щоб віддати шану цьому святковому моменту.
— Ходімо танцювати, Домініку! — вона схопила парубка за руку та потягнула його за собою.
— Я не вмію, міледі! — але він силою вирвав її та вийшов з танцювального кола.
— Просто рухайся так, як відчуваєш! — дівчина ніби летіла до центру площі. — Нехай музика керує твоїм тілом!
   Під невидимий ритм музики, Джулієт починає рухатись, мов чарівна вітрильниця на танцювальному підмостку. Її сукня пливе легкою хвилею, який підсилює враження, ніби вона танцює у повітрі. Фіолетове волосся, що грає вогнями, танцює разом з нею, створюючи обрамлення для її виразних рухів.
   Поодинці всі присутні вразившись її грацією,  стежать за кожним її рухом. Її танець – це мова, яка перетворює її почуття на рухи, а музика є спільною мовою для всіх, хто відчуває цю магію.
   Музиканти віддавна грають на своїх інструментах, але зараз їх мелодії стають ще більше жвавими, віддзеркалюючи ритм танцю та радість, яку він приносить. З кожним ударом барабана, звучанням флейти та інших інструментів, танцювальний рух набирає обертів.
   Радість принцеси передається всім навколо, а люди починають вступати до цього спільного свята, долучаючись до танцю, відчуваючи те ж палюче щастя, яке летить з її рухів. Її веселість та енергія об'єднують серця усіх, створюючи чарівну атмосферу веселощів та захоплення.
   Під розкішним зірковим небом Джулієт наближається до Домініка, впевнено ступаючи по веселому міському майданчику. Вона вирішила забрати його у центр, де навколо світяться сотні маленьких вогнів, які тремтять в такт їх сердець.
— Міледі... Я ніколи не танцював... — він в останнє намагається відмовитись від цієї безглуздої ідеї.
— Все добре Домініку! — але дівчина його не слухає. — Просто слухай музику... — вона силою притягнула його до себе та подивилася в його очі.
     ~  У королівстві святкова пора, ~
       ~ Де кохання мелодія звучить, ~
   ~ Тут кожен крок — це крок до мрії, ~
    ~ З тобою разом моє серце б'ється. ~
   Під мелодійну повільну музику вони починають танцювати. Джулієт кладе свою руку на плече Домініка, а він, все ще соромлячись, відповідає їй, поклавши руку на її стан. Їх кроки легкі, наче вони завжди танцювали разом. Пісня лунає у вухах, створюючи атмосферу радості та щастя. Пара весело кружляє під мелодію, відчуваючи легкий вітерець свободи, який пливе повітрям.
— Вітер несе над річкою пісню,
Де зірки яскраві на небі сяють,
Ти йдеш поруч, моя половина,
Серце моє від радості співає... — кришталевий голос ллється з принцеси, їх огортає легке сяйво.
— У твоїх очах магія справжня,
Мій світ став яскравішим від цього дня,
Ти — моя мелодія, моя зима,
Співатимемо разом навіки, моя кохана... — голос Домініка починає звучати разом із голос принцеси, наче зливаючись у один звук.
   Під чарівним нічним небом, відомим своєю безмежною таємничістю, міська площа стає сценою для незабутнього святкування. Зірки світяться яскраво, ніби маленькі приховані бажання, й вони спостерігають за ними з небесних висот.
   Серед маси людей, що весело танцюють та сміються, особлива пара принцеси Джулієт та її дворецького Домініка вирізняється. Вони рухаються в такт музиці, їхні усмішки віддзеркалюють відсутність буденності. Їхня грація та взаємодія захоплюють увагу всіх навколо.
   Люди ніби зачаровані цим прекрасним дуетом. Вони відчувають незабутні миті радості, коли музика плавно сплітає їх серця. В цьому чарівному моменті зірки світяться яскравіше, будинки віддзеркалюють їх відображення, а веселість наповнює повітря. Свято дарує спогади, які залишаться в їхніх серцях назавжди.
   Після веселих танців принцеса та її дворецький вирішили прогулятися повз ярмарок. Роздільні будиночки розташовані по обидва боки вулиці, покриті різнобарвними прапорцями, а дахи прикрашені віночками з вогників які освітлювали дорогу. 
   Одна із крамничок привернула їхню увагу. Вона була заповнена витонченими прикрасами та біжутерією. Різноманітні намиста, сережки, браслети, кольє – всі вони виблискували на полицях, мов частки неба, впіймані в дрібні діаманти. Джулієт та Домінік підійшли ближче й почали роздивлятися деталі кожного виробу.
   Дівчина звернув увагу на намисто зі скляними кришталевими аметистами, що блищали у сяйві місяця, неначе різнокольорові зірки на небосхилі. 
— Вам сподобалось це намисто? — запитав юнак. — Хочете придбати?
— Ні! Ідемо далі! — вона швиденько покинула цю крамничку й підійшла до наступної.
— Хм... (А це ідея!) — він дістав мішечок із золотими монетами. — Яка ціна цього намиста?
— Десять золотих. — відповів продавець. — Хочете зробити приємний подарунок тій милій дівчині?
— Так... — хлопець витягнув потрібну кількість монет та заплатив за покупку.
   Продавець упакував намисто у гарну коробочку й зав'язав фіолетовою стрічкою.
— Тримайте.
— Дякую! — Домінік взяв пакунок, заховав у своєму плащі та пішов за принцесою.
   Розуміючи, що їхня нічна втеча може призвести до непередбачуваних наслідків, Домінік вирішив зупинити їхню подорож. Він лагідно обійняв Джулієт та вразив її ніжним поглядом, де відбивалася його турбота та розуміння. 
— Міледі, нам потрібно вже повертатися назад...
— Гаразд... — дівчина, трохи засмутилася, але швидко прийняла це рішення, відчуваючи вагу відповідальності за свої дії.
   Їхня коротка, але незабутня подорож відбувалася назад до особняку. Смуток, що мимоволі з'явився на обличчі принцеси Джулієт, швидко розвіявся, віддавши місце розумінню та визнанню. Вона розуміла, як важливо уникнути потенційних проблем та запитань щодо їхнього виходу вночі. Розпрощавшись з тим, що їм довелося залишити позаду, вони вирушили від містечка, віддаючи належне веселому настрою, що панував на площі.