3. Домінік Делгліш

   Біля воріт, стояв Домінік, чекаючи, поки принцеса Джулієт вийде з особняку. Вечір вже огортає двір темрявою, та зорі, наче срібні крапки, виринають на темному небі. Принцеса вийшла, одягнена в просту сукню, її накидка з капюшоном легко звисала на плечах, й вона виглядала ніби вроджена у цю чарівну ніч.

   Її очі сяяли яскравим сяйвом, а усмішка, що з'явилася на її губах, була такою природженою, ніби вона зустріла старого друга. Радісно підбігши до парубка, вона огорнула його в атмосферу своєї позитивної енергії, її погляд відображав відчуття зимової свіжості.

- Ох, Домініку, як я рада, що ти погодився піти зі мною! - загомоніла дівчина.

- Тільки, я все ще сумніваюся... - хвилююче промовив він. - Якщо король дізнається, мені він не послуху не пробачить.

- Не хвилюйся! - вона поплескала його по спині. - Як він зможе дізнатися, якщо я нікому про це не казала!

- Навіть Меліссі? - запитав юнак. - До речі, а де вона?

- Вона пішла до Вівьєна, щоб допомогти йому в його теплиці. - відповіла принцеса.

- Тоді нам потрібно поспішати на свято, щоб до ранку ми вже повернулися назад.

- Звісно!

   За мить, блискучі ворота відчинилися, й вони ступили на стежку, яка вела до містечка. Перед ними розкривався Іскристий Водоспад, ніби магічна завіса зі світлом та кришталевими діамантами, що танцювали у місячних променях. Вода пливла з висоти вузьким потоком, розбиваючись на тонкі струмочки, які своєю грою створювали неймовірний спектакль.

   Принцеса та Домінік дружньо трималися за руки, рухаючись вздовж стежки, яка вела до цього водоспаду дивовижної краси. Звук води був як мелодія природи, розсіювався навколо, переплітаючись із скрипом снігу під ногами.

   Вони пройшли водоспад, й перед їхніми очима розкривалась неймовірна мозаїка казкового міста, яке виглядало ніби витягнуте з найяскравіших дитячих фантазій. Величезна площа в центрі здавалася справжньою казкою, де кожна деталь відігравала свою роль у створенні неповторної атмосфери.

   Вулиці були прикрашені кристалами, їх ніжні блиски розносилися повітрям, суміш кольорових стрічок навіювала відчуття свята, а легкі вітряки навіть взимку здавалися грати впевнено з пульсуючим вітром. Люди, що гуляли по вулицях, були настроєні весело та доброзичливо, обмінюючись усмішками й радісними спілкуваннями.

   Тут завжди панувала атмосфера різдвяного захоплення. Маленькі крамниці розташовувалися вздовж вулиць, пропонуючи різноманітні різдвяні вироби, від рукодільних прикрас до традиційних солодощів. Всюди чулося зігріте серце свята, яке об'єднувало усіх - від дітей до дорослих.

   Цей пейзаж був неймовірно казковим, неначе сторінки зі снігової казки вилились у живий образ перед очима. Все навколо вказувало на те, що це було місце, де мрії здійснюються, де відчуття радості та чарівності заповнюють повітря, а кожен куток вулиці зберігав свою власну різдвяну історію.

- Ох, Домініку, подивися, як чудово! - Джулієт радісно кружляла довкола дворецького. - Це перше свято, у якому я можу брати участь!

- То, король дійсно нікуди вас не відпускав з особняку? - принцеса зупинилася й сумно поглянула на нього.

- Так... Але у мене є Мелісса та Вівьєн, хоча він завжди такий похмурий, але я знаю, що він добрий до мене! - її сум зник так само швидко, як і з'явився. - Тепер у мене ще є ти, нам вчотирьох буде весело, от побачиш!

- Але ж вам сумно, що король Вільгельм до вас не приїжджає... - він добивав її цими питаннями, адже хотів, щоб вона більше відкрилася йому.

- Можливо... - з важкістю відповідала вона своєму дворецькому. - Він одружився на королеві Жозефіні, вона хороша, я теж її люблю. І вона зараз вагітна! - на її обличчі миттєво розквітла посмішка. - Я радію, бо у мене скоро буде молодший братик або сестричка. І у батька королівські справи, тому він хороший король!

- А батько? Він хороший батько для вас?

- Звісно! Найкращий! Він дуже сильно любить мене та Чарльза... І я дуже сильно його люблю, я розумію який він зайнятий, і не хочу йому заважати...

- Міледі...

- О, ти чуєш?! - перервала його раптово Джулієт. - Йдемо швидше!

   Принцеса радісно стрибає, немов легка квітка, й вся весела енергія розцвітає в її зимовому кроці. Домінік не відстає, уважно стежачи за кожним її рухом, її власна радість передається йому через теплий погляд.

- (Яка ж вона все-таки ще дитина!) - подумав він та мимоволі посміхнувся, й сам здивувався від цього. - (Чому це я посміхаюсь?...)

   Вони піднімаються на головну площу містечка. Музика розливається повітрям, викликаючи посмішки на обличчях всіх присутніх. Люди з усіх куточків королівства об'єдналися разом, щоб віддати шану цьому святковому моменту.

- Ходімо танцювати, Домініку! - вона схопила парубка за руку та потягнула його за собою.

- Я не вмію, міледі! - але він силою вирвав її та вийшов з танцювального кола.

- Просто рухайся так, як відчуваєш! - дівчина ніби летіла до центру площі. - Нехай музика керує твоїм тілом!

   Під невидимий ритм музики, Джулієт починає рухатись, мов чарівна вітрильниця на танцювальному підмостку. Її сукня пливе легкою хвилею, який підсилює враження, ніби вона танцює у повітрі. Фіолетове волосся, що грає вогнями, танцює разом з нею, створюючи обрамлення для її виразних рухів.

   Поодинці всі присутні вразившись її грацією,  стежать за кожним її рухом. Її танець – це мова, яка перетворює її почуття на рухи, а музика є спільною мовою для всіх, хто відчуває цю магію.

   Музиканти віддавна грають на своїх інструментах, але зараз їх мелодії стають ще більше жвавими, віддзеркалюючи ритм танцю та радість, яку він приносить. З кожним ударом барабана, звучанням флейти та інших інструментів, танцювальний рух набирає обертів.

   Радість принцеси передається всім навколо, а люди починають вступати до цього спільного свята, долучаючись до танцю, відчуваючи те ж палаюче щастя, яке летить з її рухів. Її веселість та енергія об'єднують серця усіх, створюючи чарівну атмосферу веселощів та захоплення.