2. Любов Брата

   Зимовий ранок наступив тихо, ніби з неба спустилася казкова чистота. Принцеса Джулієт лежала в своєму ліжку, щойно відкривши свої очі на новий день. За вікном, сніг покривав землю м'яким пухом, виблискував на сонячних променях як розсіяні діаманти.
   У її сонних очах, як перлина, відбивалася зимова ранкова свіжість, а руки лежали на ковдрі, неначе в обіймах самого зимового ранку. Її думки ще лише прокидалися, перелякані сни зникали під впливом нового дня.
   Принцеса мовчки спостерігала за засніженим світом за вікном, відчуваючи, як вдихає холодне повітря. Поруч з нею, чарівний ранок усміхався, а серце її билося у такт з тихим пульсом природи, яка танцювала під білими віями снігу.
   Зимовий ранок оживав на кухні палацу, де запахи смачного сніданку заповнювали повітря, а теплий світанковий промінь проникав крізь вікно, граючи зі срібними відтінками непомітного відбитка снігу на паркеті. Мелісса, з виразом зосередженості, завершувала приготування сніданку, складаючи на столі найсмачніші страви.
   Уже за столом сидів Домінік, розгорнувши газету перед собою, його погляд занурений у літери, але від часу до часу піднімався, ловлячи мить, щоб підіймати погляд на свою принцесу.
   Аж раптом, звук плавних кроків перетнули повітря, й принцеса Джулієт вступила на кухню, свіжа, та як завжди, випромінюючи енергію цього нового ранку. Вона підняла на Домініка свій яскравий погляд, як сонячний промінь, усміхнулася йому. Перший ранок разом. Її образ був наче найпрекрасніше полотно, яке описувало найчарівніше ранкове мистецтво.
   У відповідь на її настрій, юнак відклав газету, промінявши її на вдячну усмішку, яка розцвітає як весняний цвіт під промінням сонця. Їхні погляди співали в ніжних миттєвостях, дозволяючи часу зупинитися, а теплому ранковому подиху доторкнутися їхніх сердець.
— Доброго ранку! — вигукнула дівчина, підійшла до Мелісси та обняла її зі спини. — Що у нас на сніданок?
— Доброго ранку, принцесо! — радісно відповіла жінка. — Як ви любите, вівсянка з чорницею та грінки.
— З чорницею? А вона хіба росте зимою? - запитав здивований Домінік.
— Ще й як! Вівьєн її вирощує в себе у теплиці, дуже смачна! — сказала принцеса сідаючи за стіл.
— До речі, принцесо... — Мелісса почала накладати їжу. — Принц Чарльз разом із лицарем Густавом, хочуть провідати вас, та заодно познайомитися із тобою, Домініку.
— Справді?! — очі парубка збільшилися від подиву.
— О, це чудова новина! — юна принцеса світилася від щастя. — Я впевнена, що ти йому сподобаєшся, Домініку! 
— Я би не був настільки впевнений, міледі...
— Не хвилюйся! Мій брат дуже хороший! — вона задумалась. — Хоча Густав звісно може тебе трішки налякати... Але його теж не варто боятися! Ви знайдете спільну мову!
— Якщо ви так думаєте, міледі...
   Незважаючи на впевненість Джулієт у своїх словах, в серці хлопця грали різні ноти почуттів. Сповнений грою відданості, він не міг просто так не погодитися з її словами. Але те, що він чув про принца Чарльза та лицаря Густава, змушувало його серце битися частіше від страху та тривоги.
   Принц, відомий своєю любов'ю до своєї молодшої сестри, залишав у Домініка відчуття неспокою. Він усвідомлював, що принц не дозволить нікому зробити Джулієт погано, а його лояльний лицар, Густав, міг би дуже різко реагувати на будь-які сльози принцеси. Така палка оборона її вразливості викликала тривогу у парубка, ставлячи перед ним завдання не тільки заслужити її довіру, але й зберегти її від власного розчарування.
   Тим не менше, незважаючи на ці роздуми та сумніви, Домінік робив усе можливе, щоб не втратити контроль над своїми емоціями та залишатися твердим та впевненим в своїх діях.
— Коли вони мають прибути? — нетерпляче запитала принцеса.
— Після сніданку! — каже Мелісса та розставляє тарілки на столі. — У принца буде кінна прогулянка, під час неї він до вас і завітає!
— Можливо, я нарешті зможу попросити його навчити мене кататись верхи... — сумно промовила вона.
— Міледі... — почав Домінік, адже це був такий вдалий шанс для нього та його місії. — Якщо хочете, то я можу, одного дня, навчити вас кататися верхи!
— О, це було б чудово! — принцеса вмить повеселіла. — Я буду дуже рада, що ти будеш моїм вчителем! 
— Я теж! — він "щасливо" посміхнувся. — Для мене честь проводити більше часу із вами, міледі!
— Рада це чути! 
— А тепер, давайте нарешті разом поснідаємо! — сказала покоївка.
   Після закінчення готування, Мелісса вклала останні штрихи, накривши стіл стравами, які вона так завзято готувала вранці. Грінки, були покриті хрусткою скоринкою, а чорниця почала зникати з тарілки зі швидкістю світла, як тільки принцеса побачила її. Вони всі сиділи за столом, готові розділити спільний сніданок та миті затишку. Яскраві промені ранкового світла лагідно падали на стіл, створюючи обрамлення для їхнього сніданку.
   Під м'яким промінням світла, Джулієт розповідала історію своєї безмежної любові до чорниці, з кожним словом сміючись та намагаючись поділитися своєю радістю з Домініком. Її сміх віддзеркалювався у вогні його очей, створюючи невимовний внутрішній відгук, коли щастя та мета ожили в глибині його душі.
   Вони розмовляли про прості речі, про щось, що здавалося неважливим, але в той момент це було саме тим, що дозволило їм забути про свої ролі та обов'язки. Ця легкість, з якою принцеса відкривалася перед Домініком, приносила йому спокій та релаксацію, яка була такою рідкою в цьому новому житті. Серед всієї цієї веселощі та невимушеної атмосфери, він не міг забути своєї місії – змусити принцесу довіряти йому, та розкрити таємницю про місцезнаходження таємної королівської скарбниці. 
— (Як же чудово я граю свою роль!) — подумки промовив дворецький, все ще усміхаючись до принцеси Джулієт.
   Поглядаючи на неї, він відчув, що вона відтворює кожну мить своєї життєрадісної душі на своєму обличчі. Її рухи, слова та безмежне щастя, яке просто випромінювало з неї, вразили його.
   Та проте, всередині нього пульсував суперечливий світ її веселощів та його власного досвіду. Він бачив її як легковажну, навіть занадто балакучу, з особливою здатністю сміятися в обличчя проблемам. Її аметистові очі, що сяяли від щастя, нагадували йому про невинність та безтурботність, яку він більше не міг собі дозволити.
   Для нього життя було іншим. Він виріс у світі, де кожен день був боротьбою за виживання. Він бачив темряву, відчував біль й розчарування, які сформували його сильним та витривалим. Все, що йому вдалося досягти, він здобував завдяки наполегливій роботі та самовдосконаленню.
   Поруч із нею, він відчував контраст свого минулого та її щасливої наївності. Їхні світи здавалися відмінними, як два силуети в різних дзеркалах. Хоча вони стояли поруч, їхній погляд на світ був таким різним... Це його нервувало, але він не знімав своєї маски радості від їхньої розмови.
   За столом час тік повільно, неначе кришталевий потік весняної річки. Моменти спільного сніданку стали надзвичайно цінними для принцеси Джулієт, приносячи тепло й спокій до її серця у цьому зимовому дні.