Розділ 30. Братські стосунки? – істинно королівська модель!

 – Ні… не треба… тільки не помирай! – шептав Андре, схилившись над батьком.

Король сховав собою сина. Пожертвував собою – щоб він жив.

– Сину… прости.

– Не говори… я врятую тебе! – сльози бриніли в очах, принц кетальський плакав.

– Не треба… це вже все.

– Ні! Ти виживеш, я знаю!

– Мій час сплив, цьому не зарадиш, – хрипів Конрад ІІІ.

– Батьку…

Андре було так боляче, що біль передався усім. Я притулилась до матері й здригалась у беззвучних риданнях. Усе наче заклякло: природа боялась рухнутись, солдати стояли безмовно, як суворі німі статуї величних руїн. Тільки Аннета продовжувала хихотіти, як сам безжалісний фатум, що завдав останнього удару – щоб не роздирала серця ще більше, мусили її відвести чимдалі.

– Андре, прости мене… – видавлював через силу.

– Прощаю… Прощаю… – шептав і тремтів.

– Прости, що був тираном… Прости, що не сказав про Жана…

– Що? Хто такий Жан? – через сльози виглядало трагічно.

– Піт Аллен – несправжнє ім’я, – поміж схлипів підказала я.

– Жан… – застогнав король. – Він мене не простить… Ніколи… Я зламав йому життя…

– Батьку…

– Каюсь… – прохрипів король. – Передай йому… що я молив прощення!

– Передам, – пообіцяв Андре. Сльози зривались із блідого обличчя, мішалися із батьковою кров’ю…

– І розкажи йому…

– Розкажу.

– І… помиріться!

– Добре, – схлипував Андре.

– Помиріться, бо я вас озлобив… а ви ж не винні! А я каюсь… хворий був, сліпий, бездушний…

– Батьку, не треба…

– Прости мене! – скричав поміж здригань. – Я був тираном і був жахливим батьком!

– Ні, – із болем усміхнувся Андре. – Ти був жахливим королем – та став хорошим батьком!

Трагічна усмішка застигла на старечому обличчі – і застигла навіки. Король полишив цей світ.

Андре застогнав і впав на батькові груди. Ще довго долинали розпачливі схлипи… ще довго синові сльози омивали батькову рану… Та сльози – вони вміють кінчатись. Спустошена душа – німа. Потрібен час, щоб знову повернувся голос.

Андре повільно встав та роззирнувся болісним поглядом.

– Приготуйте все для поховання, – глухо мовив він.

– Так, Ваша Вис… – затнувся генерал.

– Уже Величність, – нервово хмикнув Андре. – Так рано. А жаль. Хотілось би пізніше… – підняв на мене затуманений погляд. – Пішли?

– Пішли, – здригнулась я. – А куди?

– А де… розбійник?

– В госпіталі. Непритомний.

– І на тому спасибі… – зітхнув Андре. – Тоді… просто пішли.

– Добре, – погодилась я. Він взяв мене під руку, і ми повільно рушили геть.

Три дні не виходив з кімнати. Майже не їв. Не говорив. Дивився на вогонь… І на витончену ліпнину на стелі у вінтажному стилі. Ну, а куди ще дивитись, якщо цілими днями валятись на ліжку?

Я також мовчала. Спочатку. А потім виявила, що всі ці двадцять років мама писала чудові вірші, й почала їх читати Андре. А то скоро зовсім із глузду зійде… Подушка – не мох, вона такими цілющими властивостями рідко наділена!

– Гарно, – силувано посміхнувся Андре. – Тепер знаємо, хто буде промови на весілля писати.

– Швидкий, – пирхнула я. – А Піт, до речі, також пише.

– О, не нагадуй… – простогнав Андре.

Це нещастя так і не прийшло до тями. Принц йому навіть покої окремі виділив – щоб ніхто над головою не ходив і щоб точно в шок прийшов, коли опритомніє. Для кращого ефекту ще й охорону на дверях поставив – взагалі безсердечний! Піт же, коли побачить, точно вирішить, що йому гаплик!

– Що значить «не нагадуй»? – обурилась я. – У тебе з ним скоро драма тет-а-тет!

– А може, не треба?.. – благально протягнув Андре.

От же нестерпний! Мало того, що ніяк не можу з батьками поговорити, бо від нього боюсь відійти, так він ще й тут коники пускає!

Хм, а може, піти перевірити, як вони там? Давно вже не бачились…

 Та ні, Андре так млосно дивиться, що й встати не зможу. Бідненький… Лежить, не рухається… стогне, страждає… Та ще й радники якісь забігають, ніяк не зрозуміють, що він не в тому стані…

І знову пів дня без жодного слова.

– Як добре, що ти поруч, – раптом зронив Андре. Я вже приготувалась до королівської тиради. – Є кому понити…

– Що?! – отак обірвати всі сподівання. Ледь подушкою по ньому не зарядила! А де славетні оди кохання?!

Андре слабко посміхнувся. Ну, це вже помітне покращення!