Розділ 29. Доленосний закаблук

Солдати билися, як леви. Було ясно: жоден кормунгундець звідси не піде. У нього тепер два шляхи: помирати зі зброєю в руках – чи бухатися на коліна, сподіваючись на милість.

Кеталь та Селестія об’єднались проти спільного ворога – і кормунгундців оточили звідусіль, затиснули в кільце, висікали без жалості. Полки змикались, наступали, розсікали ворожі ряди… І кров лилась ріками.

Войовнича кіннота збивала розрізнені полки кормунгундців докупи, а лучники й арбалетники вже там викошували всіх без розбору. Хтось виривався з оточення – та тут же наривався на списи. Хтось минав списи – та від шабель і шпаг не сховався ніхто.

– Бий нечестивця! – гукали від лісу.

– За кожного, хто втече, здиратиму сім шкур! – погрожували командири.

І розпач виднівся в кормунгундських очах. А наші наступали, затискали… Якоїсь миті супротивник не витримав – сили зрадили, витримка впала, в повітря підняли білий стяг.

Того, хто впав на коліна, воїн чіпати не буде. Пройде, наплює – але голову лишить. Кормунгундці опустили зброю і просили милосердя. Битву завершено. Перемога на нашому боці!

І я летіла, не чуючи ніг – летіла до Андре! Обійняти, розцілувати – бо ми тепер довіку будемо разом! Ніхто нас тепер не розлучить! Ніхто не посягне на завойоване щастя!

– Лишенько, з якого бідолахи вони здерли цю подерту сорочку? – критично обдивлявся білий стяг Грицько Прірва.

– Признатися чесно, дуже схоже на блузу Аннети Сандоваль, – зауважили збоку.

– А де вона сама? – хазяйновито роззирнувся Андре. Кормунгундці стояли, опустивши голови в німій покорі. – Знайти негайно і привести! – а тут на нього налетіла я, і він ледь не впав. – Сонечко, легше! Ти ж поранена!

– Дурниці! Сильна, як ніколи, – відмахнулась я.

– Сім п’ятниць… – простогнав мій принц, та поцілунок вибив з його голови ці дурниці.

– Чи не зволить Його Високість приділити уваги дещо нагальнішим справам? – іронічно поцікавився Леон.

«Пішов геть», – подивилася я. Зайняті ми!

– Що? – не відразу зрозумів Андре.

– Накази якісь будуть?

– А, так. Всіх обшукати-обеззброїти, буйних пов’язати, над кожним виставити охорону. А сильно пораненим надати допомогу, щоб було над ким суд справляти.

– Які ж ми турботливі, – пирхнула я.

– Що поробиш? – розвів руками Андре. – Такі вже обов’язки принца!

– Ти гарно справляєшся, – це який по рахунку «останній поцілунок»?..

– І негайно знайти Аннету Сандоваль, – відірвавшись на хвильку, додав Андре.

– Ця парочка невиправна! – змолився Леон. – Навколо поранені й бранці, а вони вже…

– Ізабель! – несподівано окликнув мене Грицько. – Ходи сюди! Ти мусиш це побачити.

– Що? – здивувалась я. Ще й цей дістає! Ну, ніяк не дадуть спокою!

– Просто ходи сюди, – хлопець ухопив мене за руку й потягнув за собою.

«Приб’ю гада», – скреготіла щелепами та розпачливо оберталась до коханого принца.

Спинились тільки біля згарища, де колись «давним-давно» стояла «правиця». Вся основа перетворилася в попіл, тільки один поміст відхилився убік та залишився цілим. Це на ньому тоді витанцьовувала Аннета Сандоваль, це до нього повів мене Прірва. Варто також сказати, тут зібралась порядна компанія, і всі втупилися в одну точку.

– Намагаємось допалити дошки лютими поглядами? – поцікавилась я.

– Ближче, – підштовхнув Гастон.

– Восьминіжко, ти ще не загадувалась над питанням, якого кракена зірвався постріл «правиці»? – витиснув Щогла.

– Кормунгундець впав, – скривилась я.

– А чого він впав?

– Незграбність? – логічне припущення.

– На дошки дивись! – знову підштовхнув Гастон.

Я закотила очі, та все ж глянула на поміст. По правді, у мене ледь щелепа не відпала… Бо з дощок стирчав знайомий каблук. Каблук мого кришталевого черевичка. Через який перечепився кормунгундець, який зірвав удар «правиці» – і змінив перебіг цілого бою.

– Ти знову зомліла?! – обурено вигукнув Андре, підхоплюючи мене на руки. На диво вчасно, до слова.

– Андре… – усе, що видавила з себе, і тикнула пальцем.

– Примару побачила? – стурбувався він.

– Гірше, – тільки й мовила я.

Отож ми просто стояли та витріщались на каблук. Мало не все військо збіглось сюди, щоб побачити диво предивне.

– А кажуть, головне в бою – це тактика й холодний розум, – видихнув Леон.

– І що тепер – запускати масове виробництво кришталевих черевичків? – генеральський бас.

– Повний переворот економіки забезпечено.

– А хто його туди запхав?..

– Провидіння, малий, провидіння!