Розділ 18

Вітальня була залита м’яким, майже інтимним світлом від каміна. Помаранчеві відблиски танцювали на стінах, перетворюючи дорогі картини та антикваріат на химерні тіні. Я сиділа в глибокому кріслі, загорнувшись у плед так щільно, наче він міг стати моїм обладунком. Але всередині все ще тремтіло. Образ Люка — мого колишнього, людини, якій я колись віддала своє серце і віру — тепер розсипався на дрібні, брудні уламки.

Каспіан стояв біля бару. Він не поспішав. Його рухи були впевненими, хижими й водночас неймовірно спокійними. Він налив собі віскі, кинувши два кубики льоду, які з гучним дзвоном вдарилися об кришталь. Цей звук змусив мене здригнутися.

— Ти все ще там, у тому смердючому ангарі, — раптом промовив він, не обертаючись. — Викинь це з голови, Аглає. Люк ніколи не був тим, кого ти собі вигадала. Твій "колишній" — просто дрібний маніпулятор, який звик грати на чужих слабкостях. Він знав про кожну помилку твого батька. Більше того, він підштовхував його до краю, щоб потім простягнути тобі руку допомоги, яка насправді була б зашморгом.

Він нарешті повернувся і підійшов до каміна. Світло вогню підкреслило його різкі вилиці та шрам біля брови, який я раніше боялася розглядати.

— Скільки ми ще будемо терпіти цей цирк? — Каспіан примружився, роблячи ковток напою. — Мені набридло бачити, як ти здригаєшся від кожного повідомлення. Люк загрався. Він не просто ліз у нашу сім'ю, він підробляв банківські звіти, щоб тримати тебе на повідку. Я думаю, йому пора за ґрати. Мої юристи вже готують теку, яка перетворить його життя на довгий судовий термін. Ти згодна?

Я підняла погляд. У глибині душі я все ще відчувала відлуння болю, але лють була сильнішою.

— Так, — мій голос прозвучав твердо. — Я не хочу, щоб він мав хоч найменшу владу над моїм майбутнім.

Каспіан задоволено кивнув. Він поставив келих на камінну полицю і повільно наблизився до мого крісла. Атмосфера в кімнаті раптом змінилася. Повітря стало густим, наелектризованим.

— Вже пізно, — хрипко сказав він, дивлячись мені прямо в очі. — День був виснажливим. Йди відпочивати.

Я відчула, як по спині пробіг холодок. Уявити, що я зараз повернуся у свою порожню, величезну спальню, де кожен шерех за вікном здаватиметься мені кроками Люка або тінню тієї мертвої ворони... ні. Я не зможу заснути.

— Каспіане, — я підвелася, і плед сповз з моїх плечей на підлогу. — Можна... можна мені сьогодні залишитися з тобою? Мені страшно. Я не хочу бути сама.

Він завмер. Його погляд повільно ковзнув по моєму обличчю, зупинившись на губах. Каспіан тихо, майже нечутно похіхікав — це був звук людини, яка знає, що перемога вже в її руках, але все ще насолоджується грою.

— Зі мною? — він зробив крок вперед, скорочуючи відстань між нами до мінімуму. Я відчула запах його парфуму — суміш шкіри, дерева та дорогого тютюну. — Ти розумієш, що моє ліжко — це не притулок для маленьких дівчаток, які бояться темряви? Якщо ти переступиш поріг моєї спальні, контракт перестане бути просто папером. Ти впевнена, що боїшся Люка більше, ніж мене?

Я відчула, як моє серце калатає об ребра.

— Ти не брешеш мені, Каспіане. Це зараз головне.

Він нічого не сказав. Натомість його велика, гаряча долоня лягла мені на шию, великий палець ніжно провів по щелепі, змушуючи мене підняти голову. Він схилився так низько, що його губи майже торкалися моїх.

— Тобі варто було втекти, поки я давав тобі машину, Аглає, — прошепотів він.

І перш ніж я встигла щось відповісти, він накрив мої губи своїми. Це не був ніжний поцілунок. Це був вибух. Владний, вимогливий, він наче забирав у мене все повітря, замінюючи його своїм. Я відповіла, заплутавшись пальцями в його волоссі, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. Весь світ звузився до цього дотику, до його сильних рук, що обхопили мою талію.

Коли він відсторонився, його дихання було важким, а очі — темними від бажання, яке він більше не намагався приховати.

— Йдемо, — кинув він, беручи мене за руку і ведучи до сходів.

Ми зайшли в його спальню. Вона була виконана в темних тонах, з величезним ліжком посередині. Каспіан відпустив мою руку і почав знімати годинник, кинувши його на тумбочку. Потім він глянув на мене — розгублену, з розпатланим волоссям і почервонілими від поцілунку губами.

— Лягай, — він кивнув на ліжко, а сам почав розстібати сорочку. — І не дивися так на мене, наче я збираюся тебе з’їсти. Принаймні, не сьогодні. Мені треба виспатися.

Я обережно забралася під важку шовкову ковдру, відчуваючи, як моє тіло все ще тремтить. Каспіан вимкнув основне світло, залишивши лише тьмяне підсвічування вздовж стіни. Коли він ліг поруч, матрац просів під його вагою. Я відчула жар, що виходив від нього, навіть через відстань у кілька сантиметрів.

— І врахуй на майбутнє, — промовив він, заплющуючи очі та закидаючи руку за голову. Його м'язи на руках перекотилися під шкірою, нагадуючи мені про його силу. — Я встаю о шостій ранку на пробіжку. Тож якщо ти не хочеш прокидатися від шуму душу та моїх зборів — краще засинай зараз.

Я відвернулася на бік, дивлячись у вікно на зірки. Страх перед Люком кудись зник, натомість з'явилося дивне, лоскотливе відчуття внизу живота.

— Дякую, Каспіане, — тихо сказала я.

— Спи вже, — буркнув він, але я впевнена, що почула в його голосі легку усмішку.

Ця ніч була першою за довгий час, коли я не бачила кошмарів. Бо поруч був той, хто був страшнішим за будь-який кошмар для моїх ворогів.