Розділ 3

.Я опустилася на стілець так важко, ніби він був викуваний із розпеченого заліза, що миттєво обпекло мою шкіру крізь тонку тканину дешевої футболки. Тіло заціпеніло, м'язи спини перетворилися на кам'яні брили, а пальці, що вчепилися в край дубового столу, побіліли від напруги до самих суглобів. Навпроти мене, у холодному, мерехтливому світлі кришталевої люстри, Каспіан Громов виглядав як античне божество — прекрасне, досконале, але абсолютно позбавлене людського жалю та тепла.

— Отже, настав час обговорити деталі нашого союзу, — Каспіан вимовив це настільки буденно, наче диктував секретарці нудний список справ на понеділок, а не вирішував долю мого життя.

— Союзу? — я видавила з себе короткий, гіркий смішок, що більше нагадував кашель. — Ти хотів сказати «акту купівлі-продажу»? Тату, давай уже без евфемізмів. Скільки він запропонував за мене на цьому закритому аукціоні? Контрольний пакет акцій? Грошовий транш із багатьма нулями? Чи, може, він просто милостиво пообіцяв не забирати твій улюблений офіс у центрі міста наступного вівторка?

Батько різко, зі стукотом, поставив важкий келих на скатертину. Червоне вино всередині здригнулося й хлюпнуло на скло, наче жива кров.

— Аглає, тримай свій отруйний язик за зубами! — його голос вібрував від стримуваної люті. — Твоя поведінка сьогодні…

— Моя поведінка ідеально відповідає ситуації, в яку ви мене вштовхнули, — перебила я його, ігноруючи батьків гнів. Я дивилася прямо в темні, непроникні очі Каспіана, намагаючись знайти там бодай тінь сумління. — Ти ж знаєш, що у мене є Люк? Ти знаєш, що я кохаю іншу людину, яка є цілим моїм світом? Тобі справді настільки байдуже до власного чоловічого самолюбства, що ти готовий одружитися з жінкою, яка тебе ненавидить кожною клітиною свого тіла?

Каспіан не здригнувся. Він повільно, з хірургічною точністю відрізав крихітний шматочок м'яса, підніс його до губ, ретельно прожував і тільки після цього, зробивши ковток вина, удостоїв мене відповіддю. Його крижаний спокій бісив мене більше, ніж будь-яка грубість чи крик.

— Ненависть — це чудовий, а головне — чесний фундамент для шлюбу, Аглає. Вона щира, її важко зімітувати. На відміну від солодких, порожніх слів твого хлопця. До речі, про нього… Люк… — він зробив коротку паузу, смакуючи ім'я мого коханого так, ніби це був якийсь зіпсований фастфуд. — Твій Люк такий вільний, такий незалежний бунтар. Тільки от біда: він зараз дуже зайнятий терміновими справами. Мабуть, саме тому він уже годину не відповідає на твої благальні повідомлення, які ти гарячково друкуєш під столом?

Я відчула, як по спині пробіг мороз. Телефон у кишені джинсів на мить здався мені розпеченим шматком свинцю, що пропалював шкіру. Звідки він знає? Як він міг побачити?

— Звідки ти… — мій голос здригнувся, і я зненавиділа себе за цю слабкість.

— Я знаю про Люка значно більше, ніж ти можеш собі уявити, — відрізав Каспіан, і в його голосі вперше прозвучали жорсткі металеві нотки. — Слухай уважно. Весілля відбудеться через три тижні. Реєстрація буде максимально закритою, преса отримає лише одне офіційне фото, де ти будеш виглядати щасливою. Твій батько отримає письмові гарантії безпеки свого бізнесу в ту саму секунду, коли ти поставиш свій підпис у документах.

— А що отримаю я? — майже вигукнула я, відчуваючи, як у горлі розростається болючий клубок сліз. — Що, крім золотої клітки й твого презирства?

— Ти отримаєш реальність, — він вперше подивився на мене не з іронією, а з якоюсь темною, страшною серйозністю, від якої перехопило подих. — Досить жити в дитячій казці, де бідний принц на іржавому мотоциклі рятує принцесу від дракона. У нашому світі, Аглає, такі принци просто перепродають твої координати тим, хто платить більше.

Ця вечеря тривала вічність, схожу на тортури. Батько та Каспіан діловито обговорювали юридичні нюанси, дати, шлюбний контракт та умови злиття капіталів. Я не з'їла жодного шматочка — їжа здавалася попелом. Мені ввижалося, що кисень у їдальні закінчується, а замість нього мої легені повільно заповнює холодний пил зруйнованих мрій.

Коли гості нарешті поїхали, я навіть не глянула в їхній бік. Як тільки важкі дубові двері за Громовим зачинилися, я кинулася вгору сходами, ледь не збиваючи дорогу вазу в коридорі. Зачинившись у своїй кімнаті на всі замки, я знову і знову, до болю в пальцях, набирала номер Люка.

«Абонент поза зоною досяжності… Абонент поза зоною досяжності…»

— Люк, ну будь ласка… будь ласка, тільки не ти, — шепотіла я в порожнечу кімнати, дивлячись на екран, де не було жодної нової сповістки, жодного повідомлення, яке б повернуло мені надію.

Я не могла просто чекати до ранку. Я схопила зі стільця стару куртку, збираючись вилізти через вікно і поїхати до його гаража крізь нічне місто. Мені потрібні були пояснення. Мені потрібно було почути з його вуст, що Каспіан бреше, що це все лише брудна гра.

Раптом у двері тихо, майже невагомо постукали. Я завмерла, притиснувши куртку до грудей.

— Аглає? Це я, — голос мами звучав безмірно втомлено і тихо, наче вона сама була лише тінню.

Двері відчинилися, і вона увійшла. У своїй шовковій вечірній сукні вона виглядала як привид нашого минулого життя — красивого, але фальшивого. Мама повільно сіла на край мого ліжка і подивилася на мене очима, в яких не залишилося нічого, крім безкінечної покірності долі.

— Доню, благаю, припини це. Я бачу по твоїх очах, що ти збираєшся втекти до нього. Не треба. Це зробить тільки гірше.

— Чому, мамо? — я майже закричала, голос зірвався на хрип. — Ви продаєте мене ворогові! Ви руйнуєте моє життя, моє право на щастя! Як ви можете просто дивитися на це?

— Каспіан — не ворог, Аглає, — мама тяжко зітхнула і спробувала взяти мене за руку, але я відсахнулася, наче від удару. — Він сильний. Можливо, він єдиний, хто зможе захистити тебе навіть від твого власного батька, якщо колись знадобиться. А Люк… Люк сьогодні ввечері отримав дуже велику суму на свій банківський рахунок. І він прийняв її, Аглає. Швидко, без жодних запитань чи умов.