Розділ 1

Вечірнє сонце ліниво заповнювало мою кімнату, пронизуючи наскрізь важкі гардини й висвічуючи мільярди порошинок, що хаотично кружляли в золотавому повітрі, ніби виконуючи свій останній танець перед сутінками. Я нерухомо стояла перед високим дзеркалом у різьбленій рамі, вдивляючись у власне відображення так пильно, наче намагалася знайти там відповіді на питання, яких ще навіть не встигла сформулювати.

Моє каштанове волосся важкими, густими хвилями спадало на плечі, виблискуючи мідними відтінками в променях призахідного сонця. Я звично заправила одне пасмо за вухо, оголюючи тонку, майже прозору лінію шиї, де прискорено пульсувала жилка. Мої блакитні очі сьогодні здавалися незвично холодними, майже крижаними — у них застиг дивний спокій, що зазвичай передує великій бурі. Я повільно потягнулася до туалетного столика, де серед флаконів із парфумами лежав бальзам, щоб зволожити пухкі губи. Вони вічно пересихали від моєї дурної звички кусати їх щоразу, коли всередині починало розростатися липке відчуття нервозності.

Раптом крихку тишу кімнати розірвав різкий, безцеремонний звук. Двері відчинилися без жодного попереднього стуку, з силою вдарившись об обмежувач, від чого по стінах прокотилося глухе відлуння.

Я здригнулася всім тілом, ледь не впустивши тюбик із рук. У дверях, заповнюючи собою весь простір, стояв батько. Його масивна постать у дорогому, ідеально підігнаному костюмі здавалася загрозливою тінню на фоні світлого коридору. Він ніколи не заходив просто так, щоб запитати про мої справи. Його візити завжди були передвісниками або чергової сухої догани, або нових, ще жорсткіших правил гри в нашому домі.

— Ти виходиш заміж, Аглає.

Ці чотири слова не були сказані — вони були викарбувані в повітрі. Вони впали в тишу кімнати, як важкі камені у дзеркальну гладінь води, здіймаючи хвилі шоку. Я застигла, так і не торкнувшись губ бальзамом, рука просто зависла в повітрі.

— Що? — мій голос прозвучав настільки тонко й чужо, що я сама його ледь впізнала. — Тату, це що... якийсь невдалий жарт? У нас сьогодні вечір чорного гумору?

— Я схожий на людину, яка жартує? — він зробив важкий крок усередину, і різкий, терпкий аромат його міцного парфуму миттєво витіснив ніжний запах моїх квіткових свічок. — Контракт підписано. Юристи закінчили перевірку активів сьогодні вранці. Об’єднання відбудеться через місяць. Твоїм чоловіком стане Каспіан Громов.

Прізвище "Громов" ударило під дих сильніше, ніж сама новина про весілля. Громови. Наші найдавніші, найзапекліші вороги. Люди, через яких батько роками не спав ночами, міряючи кроками кабінет і проклинаючи їхні зухвалі схеми та агресивний демпінг цін.

— Громов? — я нарешті знайшла сили розвернутися до нього, і паніка, яку я намагалася стримати, почала підніматися від шлунка до самого горла гарячою, задушливою хвилею. — Ти ж ненавидів його батька! Ти при мені казав, що вони — бандити в шовкових краватках, яким не можна тиснути руку! Як ти можеш... як ти маєш право просто віддати мене їм, як частину боргу?!

— Досить, — він владно підняв руку, обриваючи мій потік слів, як непотрібний шум. Його очі залишалися сухими й холодними. — У великому бізнесі не буває вічних ворогів, Аглає. Є лише вічні інтереси. Каспіан — не його батько. Він інший. Жорсткий, розважливий, неймовірно ефективний. Тобі пощастило, що з десятків кандидаток із найвпливовіших родин він обрав саме тебе.

— Обрав мене? Я що для вас — породиста кобила на ярмарку?! — я закричала, не в змозі більше стримувати лють, що закипала всередині. — Я не згодна! У мене є своє життя, плани на навчання, у мене, зрештою, є хлопець, якого я кохаю!

Батько лише криво посміхнувся, і в цій посмішці було більше зневаги, ніж тепла.

— Хлопець? Ця пуста, нікчемна іграшка, на яку ти витрачаєш мій дорогоцінний час? Забудь про нього. Його більше не існує у твоєму світі. Ти вийдеш за Громова, Аглає. І зробиш це з ідеальною посмішкою на обличчі, щоб ніхто не запідозрив слабкості. Я піду, мені треба зробити ще кілька важливих дзвінків щодо вечірнього прийому.

— Геть! — я схопила зі столу першу ліпшу подушку і з усієї сили жбурнула в нього, але він навіть не здригнувся, спокійно зачиняючи за собою двері. — Геть з моєї кімнати! Я ненавиджу тебе! Чуєш?! Ненавиджу!

Тільки-но почулося сухе клацання замка, мої сили миттєво вичерпалися. Я впала на ліжко, відчуваючи, як ліжко прогинається під моєю вагою. Тремтячими руками я намацала телефон у складках покривала. Мені потрібно було почути бодай один адекватний голос у цьому божевільному світі, що розвалювався на шматки.

— Злато... — прохрипіла я, щойно подруга взяла слухавку. Сльози вже душили мене. — Він це зробив. Він мене продав, Злато... Просто виставив на торги. Каспіану Громову.

— Що?! — вереск Злати був настільки гучним, що я відсахнулася від динаміка. — Ти жартуєш? Аглає, скажи, що це розіграш! Той самий Каспіан Громов? Про якого пишуть, що він перегризає горлянки конкурентам на сніданок і не має серця?

— Саме він... — я заплющила очі, намагаючись не дати істериці взяти гору. — Батько сказав, що все вирішено. Вечеря знайомства сьогодні. Вони прийдуть у наш дім через годину.

— О боже, Аглає... Це ж катастрофа. Тобі треба щось робити! Може, втечемо? Я заїду за тобою, сховаємося в моєї тітки в горах...

Я не встигла відповісти. Двері моєї кімнати знову відчинилися, але цього разу тихо, майже обережно. Увійшла мама. Її обличчя було блідим, як полотно, а в руках вона тримала довгий чохол з вечірньою сукнею. Вона не дивилася на мене, зосередивши увагу на тканині.

— Аглає, доню, — почала вона м'яко, але я помітила, як сильно тремтять її пальці, стискаючи вішак. — Будь ласка, припини ці розмови. Батько в гніві, він не терпітиме непокори. Не провокуй його ще більше, ти ж знаєш, чим це закінчиться. Ось, я сама обрала для тебе сукню. Смарагдова, вона так дивовижно личить до твоїх очей... Готуйся. Громов буде тут рівно за годину. Він терпіти не може, коли на когось доводиться чекати.