Глава 10

Я так звик тримати дистанцію з усіма жінками й керувати ними,
що навіть не зрозумів власних почуттів,
коли раптом закохався в тебе...
Обіцяти — ще не одружитись

Вже пройшло три дні. Три дні вихідних, а я все ще думаю про цього Бездушного. Ну не дарма в нього таке прізвище. Поцілував і зник наче той вітер, злякавшись, що зробить гірше, що перетвориться на ураган. Так я собі думаю. Можливо насправді зник тому, що не вважає за потрібне знову прийти. Ну хто я для нього? Або що?...

Чи не так?

Ми чужі одне одному. З різних світів. З різними мріями. Думаю Тимофій зачепився за мене, пожалкував, можливо десь я йому навіть сподобалась, але вирішив не заглиблюватись. Та й для чого?

Я – суцільна проблема для нього. Брати, відсутність грошей. І це він ще не знає про кредити та те, що мушу віддати борг до нового року, якщо не хочу опинитись десь у стічній канаві. Тож я навіть тішусь, що він зник. Так для нього краще. Тимофій й так допоміг мені дуже багато. Він не зобов'язаний нести мій тягар…

На роботу йти зовсім не хочеться, але я не знаю, як вчинити інакше. Ася каже ігнорувати, не перейматись за трудову книжку, тим паче наче є можливість дістати всі ті факти про роботу в податковій, чи де там. Але я не можу. Знаю, що поки не відпрацюю посуд Юрчика, працювати мені в Лофті й працювати.

Маша і Соня зустрічають мені у залі з єхидними та навіть глумливими посмішками. Але ще дорогою в Лофт я вирішила не звертати уваги на цих дуреп, тож зараз проходжу повз ніби їх тут навіть немає, або вони щонайменше порожнє місце. Переодягаюсь й приступаю до роботи.

– Ей, Поліна, кажуть, що ти вже спиш з Юрчиком. – Фиркає Маша. – І як тобі наш пузанчик? – Пирскають обидві від сміху.

Ігнорую, хоч понад усе на світі зараз хочеться кинути їм обом в обличчя ганчірку, котрою мию підлогу.

– Та вона не зізнається. – Гмикає Соня. – Боїться знущань.

Я все ще мовчу. Терпляче.

– Розповіла б колегам, як Юрчик у ліжку. Ми б може теж.., хоча ні...бееее – Маша пхає два пальці в рот, показуючи, що зраза почне блювати, – я б ні за що. Це ж треба, лягти під Юрчика! Фу! Як низько ти впала, Поліна!

Не витримую. Повертаюсь до Маші й дійсно кидаю ганчірку їй в обличчя. Та летить прямо на дівчину розбризкуючи капельки води всюди. Соня відмахується від своєї подруги навіть не намагаючись якось допомагати й уникає зіткнення. Але Маша не встигає. Ганчірка з гучним “хляп” прилітає на її пику. Дівчина кричить й руками скидає її на підлогу.

– Ах ти ж…. Та я тебе! Скотина! Сучка! Ану йди сюди!

В залі якраз з'являється Іра, – адміністратор, й бачить цей чудесний та по своєму епічний момент справедливості.

– Поліна? – Здивовано протягує і помічає мою задоволену посмішку. – Маша? Що відбувається? Ви повинні готувати зал для відвідувачів, а не бруднити його.

Соня щось бурмоче під ніс, а я гордливо беру відро й прямую у туалет. Маша летить за мною начхавши на вигуки Іри, що летять їй услід.

– А ну йди сюди! Думаєш зійде тобі з рук, ось так….Та ти…

Ставлю відро під раковину й завмираю посеред туалету готова прийняти Машину злість. Не буду терпіти. Хіба мама з татом вкладали у мене душу, щоб тепер якесь стерво ображало та принижувало мене? Ні-і-і-і. Ні за що!

– Попалась, тупа дурепа! – Фиркає Маша. – Ти – шматок лайна! – Робить крок до мене. – Дурнувата сирітка-переросток!

–Тільки спробуй! Нехай мої батьки померли, але це не означає, що у мене немає знайомих в поліції та прокуратурі! – Брешу звісно. Ну не зовсім. Такі знайомі були, але тепер зникли. Вигоди то з мене ніякої. Ось тільки Маша про це не знає.

– Погрожуєш? – Цідить. – Думаєш я тебе боюсь, підстилка Юрчика?

– Я з ним не спала! Та й запропонував він це саме через тебе і Соню – двох ідіоток! Ви мене підставили! – Гиркаю.

– Нічого, відпрацюєш!

– А мої брати ? – Кричу. – Чим вони завинили, що ти забираєш в них їжу? Нехай я, гаразд, заздрити негарно, але роби це! Але вони?!...

– Думаєш я тобі заздрю? Я просто сказала ділитись чайовими!

– З якої радості? Ти ділишся?

– Ні! Але таких чайових мені не лишали!

– І мені! Одного разу Тимофій лишив…

–Тимофій?! Ти вже на ім'я називаєш свого клієнта? З ним теж спиш?

– Йди до біса! – Видихаю. У мене немає сил боротись з цим створінням.

– Сама йди! – Вмить опиняється переді мною, штовхає у груди, тож коли падаю на підлогу ще пинає ногою відро. Вода, навіть якось драматично, розливається білою плиткою й потрохи мочить моє спіднє.

– Дурепа! – Кричу їй услід. – Дурнувата, з кашею замість мізків. – Додаю під ніс.

– Бачу в нас тут драма на драмі. – Усміхається наш піцейола зявившись в туалеті й допомагає встати на ноги. – Допомогти?

– Ні, дякую. – Відмовляюсь. – Краще запусти гарячим сиром в Машу.

– Пфф… легко.

– Буду чекати цього протягом дня. – Усміхаюсь у відповідь.

– Полін, Маша завжди така. Вона тільки до чоловіків ніжна, а дівчат ненавидить. Тим паче наскільки я зрозумів твій клієнт ммм...симпатичний.

– І? Він клієнт. Хочеш сказати вона це робить не через чайові? – Дивуюсь хлюпаючи ногами по воді.

– Здебільшого ні.

– Але ж Соня….

– Для Соні все так, як виглядає. Та й Соня...скажімо так, не загроза Маші серед чоловіків.