Глава 6

Безболісний урок не має сенсу.
Той, хто нічого не втратив, не зуміє нічого досягти.
Сталевий алхімік

Шокована витівкою колег заради зайвих грошей тепер спостерігаю за реакцією Тимофія. По його джинсах прямо на підлогу капає жовток від нещодавно апетитної яєчні. Спина напружена, руки запхані в кишені. Виразу його обличчя не бачу, та думаю, що він дуже розлючений.

– Покликали адміністратора і директора. Вже! – Наказує їм таким тоном якому важко відмовити.
Маша та Соня нарешті повертаються до нього. Повільно, обережно, ніби бояться гніву.

– Перепрошуємо. Ми поспішали, а ваша офіціантка погано тримала тарілку….– мямлить Маша.

– Я сказав, покликали адміністратора і директора закладу! Що з цього не зрозуміло? – Крижаним голосом, котрий нагадує глибу льоду.

– Може ми розберемось так? Поліна випре ваші джинси...– А це вже Соня пропонує. Цікаво, як я маю прати штани Тимофія? І, головне, де?

– Дівчата...– Вкрадливо каже Бездушний й на крок підходить до них ближче. – По моїм джинсам, котрі коштують всю вашу зарплату тече яєчня, теж моя, до слова. Я чітко бачив як ви навмисно зачепили “мою” офіціантку. Тож залиште своє мурчання директору. Мені начхати на вас. Втретє повторювати не буду, що маєте зробити!

Соня блідне на очах й тікає у бік кухні. Маша ж намагається витримати його погляд, але теж не витримує й біжить вслід за “подругою”. Тимофій повертається до мене. В його погляді видно злість та роздратування, що не дивно, але там пробігає ще щось. Хвилювання? Але не за себе ж? Чи за себе?...От тільки обличчя кам'яне, неначе витесане зі скельних порід. Оце так витримка.

– Підімо в туалет і я допоможу змити жовток? – Пропоную спокійним голосом, намагаючись приховати страх. Я думала зараз і я отримаю “на горіхи”. Бездушний заспокоює вже навіть власний “погляд”. Тепер в блакитно-ніжному кольорі плескається лише холодний розрахунок. Дивуюсь, як люди вміють так керувати власними емоціями. Адже мені зараз хочеться плакати. Я знаю, що не винна. Знаю, що Тимофій не сердиться на мене, точніше бачу це. Але….все одно, так образливо, просто до сліз.

Ненавиджу такі неприємні ситуації.

Ненавиджу почуватись винною.

Маша і Соня покличуть директора та адміністратора, і вибачаться перед Тимофієм, а ще йому швидше за все сніданок дадуть нашим коштом, ось тільки після цього всього мене з'їдять. Директор не буде розбиратись хто винний, і вирахує штраф з нас трьох. А дівчата після відіграються на повну. Я то буду давати відсіч, але хто сказав, що коли тебе травлять — це приємно?

– Не потрібно. Я хочу бачити директора!

Після його слів проходить кілька секунд і наш Юрій Миколайович швидкою ходою вискакує у зал. За ним біжить Іра — адміністратор та Соня з Машею.

– Перепрошуємо за незручності! – Одразу розпочинає Юрчик - так ми його поза очі називаємо. – Ми відшкодуємо прання ваших джинсів, і звісно ж просто зараз подамо новий сніданок, а дівчатка отримають догану за незграбність. Це ж подумати, з самого ранку….– А потім Юрчик переводить погляд повний засудження на мене. Тимофій в цей момент мовчки спостерігає за нашим пузатим директором схожим на колобка й здивовано помічає, як той дивиться на мене.

– Не зрозумів, ви Поліну карати збираєтеся? – Фиркає. – Та ви знущаєтесь! Позаду вас стоять дві дівчини котрі винні у цій ситуації, а Поліна немає до цього ніякого відношення!

– Ми розберемось, хто винний, а хто — ні! Не переживайте. Як ми можемо ще загладити нашу провину? А давайте ваші сніданки тепер будуть безкоштовні? Мм?

Бездушний з виглядом кота спостерігає за метаннями Юрчика, який зараз схожий на мишу у пастці.

– Покарати винних, звісно! – Хмикає. – Ось цих двох, позаду вас. Винні вони.

– Вони обов'язково будуть покарані, пане….пробачте як вас?

– Тимофій. І знаєте, карайте їх прямо зараз! Хочу подивитись.

– А в-в-вас не влаштує відшкодування вартості одягу і сніданок? – Мямлить Юрчик поки я шокована, як і решта у принципі, просто кліпаю очима та дивлюсь на Бездушного.

– В нас робота…. П-п-потрібно прибрати зал і...і…

– Тоді вирахуйте з їх зарплати по п'ять відсотків Поліні. Нехай це буде їх покаранням! – Пропонує і дивиться на Юрчика очікуючи реакції.

– О-о-обовязково.

– Я перевірю. – Твердо додає Тимофій й окидає презирливим поглядом дівчат. Навмисно. Адже якби хотів, то майстерно приховав би це.

– Ви що...ми...я…

– До завтра! – Бездушний повертається до мене й схопивши куртку з диванчика йде геть.

– А джинси? – Промовляю йому вслід.

– Переодягну. – Кидає, навіть не повернувшись і зникає за дверима.

Якусь мить я дивлюсь на порожній коридор, але потім Юрчик хапає мене за руку.

– Коли це ти встигла завести дружбу з Бездушним? Це ж він?! – Сичить до мене, поки Соня і Маша очікують його вердикту.

– Не зрозуміла. – Витягую свою руку з його.

– Тимофій Бездушний – я спочатку не впізнав його. Мережа СТО в Україні – Говерла – його! Дурепа!

– Я не знала….– байдуже стискаю плечима. Яка мені різниця хто він є, і чи є у нього мережа СТО? Ніби для мене це щось змінить!

– А знала, що він водить дружбу тільки з мером нашого міста, прокурорами й так далі? – Сичить далі.

– Знаєте що? Розкажіть це Соні та Маші, не мені! Вони мене штовхнули! – Фиркаю. Я втомилась слухати ось це все. Ще трішки й зараз тільки я стану винною у всьому, адже мене нема кому захистити, і Юрчик знає, що ця робота мені потрібна.