Розділ 2: Різноманітність кольору та звуку

 Якось вони забули про час, працюючи над своєю симфонією у студії Патріка. Еллісон взяла палітру і почала малювати міцні лінії червоного кольору, стираючи їх потім назад. Тоді Патрік увімкнув електронні клавіші і грав, співаючи мелодію, яка почала розстилатися навколо них. Вони досі не знали, яку саме симфонію хочуть написати, але час у студії був для них подарунком. Еллісон продовжувала малювати, кольори наближалися і ставали насиченими. Патрік реагував на ці фарби, намагаючись грати так, щоб його музика їх наголошувала.

Щось особливе відбувалося в студії, щось неймовірне, начебто вони отримали інь-янь емоцій і їх неможливо було зупинити. Дні перетворювалися на тижні, і вони нарешті отримали загальне відчуття твору – щось світле, центрально-вихідне, з хисткою мелодією та барвистою палітрою.

«Це видовищне!» - Разом і в єдиному пориві сказали вони, коли закінчили свою роботу на сьогоднішній день.

"Це працює!" – додав Патрік.

«Ми написали майбутню симфонію» – підтримала Еллісон.

Таким чином, вони співчували творчому диву, яке вони творили разом. У цьому було зерно майбутнього. Найбільшим було те, як вони шукали в талантах один одного елементи, які дійсно потрібні їм на шляху до об'єднання. З кожним днем ​​народжувалися нові звуки, фарби, мелодії та ідеї, що залишалися вічною душею створеного ними твору.

Поступово, спілкування художниці та музиканта ставало все більш інтенсивним та продуктивним. Вони навчилися слухати один одного, знаходити нові способи доповнення та поєднання їхніх талантів. Вони вчилися бути сумісними як на роботі, а й у особистому житті, розуміючи одне одного і підтримуючи у важкі часи. Робота над симфонією стала їм як творчим процесом, а й своєрідним дзеркалом, що відбиває їх думки, почуття, страхи, надії і мрії.

Вони продовжували експериментувати з кольором та звуком, надихаючи один одного на нові ідеї. Їхня робота в студії була як медитація, відхід від навколишнього світу у світ мистецтва. І їхній твір поступово набував життя, ніби оживав і звучав у повітрі.

Адже це була не просто музика і не просто картина, це був витвір мистецтва, і він став дзеркалом їхніх душ. Вони бачили у ньому свої життєві уроки, свої перемоги та поразки, свою життєву філософію. І вони обоє були глибоко захоплені творчістю цієї симфонії та тим, як вона набирала форми і починала звучати в унісон.

Саме тут, у цьому музичному творі вони знайшли свою істину.