Розділ 21. «Минуле: частина 1»

   Біловолоса дівчина лагідно всміхнулася. Повільно підійшовши до Ельзи, вона зупинилася поруч і тихо промовила:

- Так... Це ваше минуле життя.

Вона плавно провела рукою над безкраїми луками.

- Як бачите, навколо немає жодної людської душі. Лише ви двоє... Мирно спите біля цього кришталю.

На мить вона замовкла, дозволяючи сестрам осмислити побачене.

- Знаєте, чому?

Рубін, не приховуючи цікавості, одразу запитала:

- Чому?

Тоді вперед вийшла дівчина в багряних шатах. Її погляд був спокійним і водночас величним. Здавалося, вона ось-ось відкриє таємницю, яку приховували тисячоліття. Вона повільно підняла руку й вказала на велетенський кришталь.

- Тому що у своєму минулому житті ви були не звичайними людьми.

На її губах з'явилася ледь помітна усмішка.

- Ви були напівбогинями.

Слова розчинилися в тиші, ніби сам вітер підхопив їх і поніс над нескінченними луками. Ельза й Рубін мовчки завмерли.

- Вашим батьком був великий бог сонця Люмінар, - спокійно продовжила вона.

Її погляд зупинився на сяючому кришталі.

- А вашою матір'ю - великий дух.

Вона підійшла ближче й ніжно торкнулася прозорої поверхні.

- Бачите цей кришталь?

Його світло стало теплішим, ніби він почув її голос.

- Це її справжня форма.

У голосі дівчини з'явилася особлива ніжність.

- Вона була духом кришталю... Хранителькою цієї землі.

Після короткої паузи вона тихо додала:

- Її звали Крістелла.

На її обличчі знову з'явилася легка усмішка.

- Цікаво... Чи не нагадує вам це ім'я назву вашої імперії?

Принцеси здивовано переглянулися. Їхні очі були сповнені нерозуміння. Невже назва їхньої батьківщини походила від імені істоти, яка існувала ще задовго до появи самої Імперії Крісталл? 

Біловолоса дівчина знову заговорила:

- Ці дві маленькі напівбогині жили тихим і щасливим життям.

Вона поглянула на двох дівчаток, що мирно спали біля підніжжя кришталю.

- Вони майже нічого не знали про світ, який лежав за межами цієї долини.

Її усмішка стала теплою.

- Їхнім світом були лише мати... цей кришталь... безкраї луки... чисті озера... і безмежне синє небо.

Вона на мить заплющила очі.

- Їхнє життя було спокійним...

Ледь помітна усмішка повільно згасла.

- Але одного дня...

Вона важко зітхнула.

- Усе змінилося.

Її погляд став сумним.

- Доля вирішила інакше.

Повільно піднявши руку, вона вказала кудись удалину.

- Подивіться.

Її голос став майже пошепки.

- Саме звідти почалася історія, яка змінила все.

Принцеси одночасно повернули голови. Далеко серед луків повільно рухалася самотня людська постать. Чоловік ледве тримався на ногах. Його одяг був розірваний на клапті, а майже все тіло вкривали глибокі криваві рани. Кожен крок давався йому з неймовірними зусиллями. Він важко дихав. Перед очима все розпливалося. Та незнайомець уперто продовжував іти вперед. Крок...Ще один...І ще...Раптом його ноги підкосилися. Він похитнувся...І безсило впав на землю, втративши свідомість. У ту ж саму мить дві юні напівбогині, які мирно спали біля підніжжя кришталю, одночасно розплющили очі. Вони відчули чужу...Незнайому...Життєву енергію. Не промовивши жодного слова, обидві швидко кинулися до незнайомця. Першою поруч із ним опустилася та, чиє серце завжди було сповнене тепла, співчуття й доброти. Вона обережно перевернула чоловіка на спину. І в ту ж мить Ельза та Рубін завмерли. Їхні очі широко розплющилися. Вони впізнали це обличчя.

- Невже?..

Ледь чутно прошепотіла Рубін. Біловолоса дівчина сумно подивилася на непритомного чоловіка.

- Саме ця зустріч...

Вона зробила коротку паузу.

- Назавжди змінила їхні життя.

Її погляд повільно перейшов на принцес.

- Тоді вони ще не знали...

Голос став тихішим.

- Що цей чоловік був напівдемоном.

Рубін нервово ковтнула.

- Але...

Її голос затремтів.

- Це ж...

Вона не відводила погляду від його обличчя.

- Це ж мій брат...

Вона розгублено подивилася на Ельзу.

- Як... таке можливо?

Дівчина в багряних шатах лагідно усміхнулася й легко торкнулася її плеча.

- Я розумію твоє здивування.

Її голос був сповнений спокою.

- Але не хвилюйся.

Вона перевела погляд на непритомного чоловіка.

- Він ніколи не був їхнім ворогом.

На мить запала тиша.

- Навпаки...

Її усмішка стала ще теплішою.

- Він став для них найдорожчим другом.

Вона тихо додала:

- І до останнього подиху захищав їх.

Біловолоса дівчина знову заговорила:

- А тепер...

Вона простягнула руку до двох юних напівбогинь.

- Найважливіший момент.

Її голос став серйозним.

- Саме зараз ви побачите, чому поява цього чоловіка змінила долю не лише їх... а й усього світу.

Вона ледь усміхнулася.

- Просто дивіться.

Принцеси мовчки перевели погляди на двох маленьких напівбогинь. І тієї ж миті минуле ожило просто перед їхніми очима. Напівбогиня Кришталевої Зими суворо насупила брови й, схопивши сестру за вухо, докірливо промовила: