Розділ 18. «Артефакт»

     Ерцгерцогиня мчала вперед, не дозволяючи собі навіть на мить зупинитися. Кожна хвилина була дорогоцінною. Вона знала: якщо запізниться хоча б трохи, наслідки можуть стати непоправними. Артефакт був їхньою останньою надією. Кінь під нею важко дихав, але жінка не дозволяла собі сповільнити рух. Дорога була довгою й виснажливою. Дні змінювалися ночами, а холодний вітер невтомно бив в обличчя. Проте Елізабет продовжувала рухатися вперед. Вона не могла дозволити собі слабкість. За кілька виснажливих днів подорожі на горизонті нарешті з'явилися знайомі стіни столиці. Величний імператорський замок височів над містом, немов символ сили та незламності Імперії Кристелл. Елізабет полегшено видихнула, але не дозволила собі зупинятися надовго. Вона різко натягнула поводи, і кінь зупинився біля воріт. Тварина була так само виснажена, як і її вершниця. Його боки важко здіймалися, а ноги ледь тримали вагу. Кінь опустив голову до води й жадібно почав пити, ніби хотів повернути всі сили, втрачені за довгу дорогу. Через кілька митей він повільно опустився на землю, дозволяючи собі хоча б короткий відпочинок. У цей момент із замку вибіг розгублений слуга. Побачивши головнокомандувачку, він одразу поспішив до неї.

- Ваша Високосте, що сталося?..

Але Елізабет навіть не зупинилася. Її обличчя залишалося серйозним, а погляд був сповнений рішучості.

- Мені потрібно поговорити з імператором. Де він?

Слуга розгублено моргнув, намагаючись встигнути за нею.

- Імператор... він у своєму кабінеті. Я проведу вас...

- Не потрібно.

Голос ерцгерцогині був спокійним, але не залишав місця для заперечень.

- Я сама знайду дорогу.

Вона швидко пройшла крізь ворота замку. Зараз не існувало ні правил етикету, ні церемоній. Існувала лише війна. За кілька хвилин Елізабет опинилася перед дверима імператорського кабінету. Не витрачаючи часу на стукіт, вона різко відчинила їх.

- Брате!

Її голос пролунав у кімнаті.

- Мені потрібно з тобою поговорити!

Імператор Самуель різко підняв голову. Від несподіванки він навіть випустив перо з руки, а чорнильниця перекинулася, залишаючи темні плями на важливих документах. Охоронці біля дверей миттєво вихопили мечі, але, побачивши Елізабет, одразу опустили зброю. Самуель швидко підвівся з-за столу. Його обличчя стало стривоженим.

- Що сталося?

Він зробив крок до сестри.

- Що з Люцифером?

Елізабет спокійно відповіла:

- Він живий. І з ним усе гаразд.

Почувши це, імператор трохи заспокоївся. Але наступні слова сестри змусили його насторожитися.

- Мені потрібен доступ до імператорської скарбниці.

Самуель здивовано подивився на неї.

- Для чого?

Елізабет не відповіла одразу. Вона опустилася на одне коліно й притиснула руку до серця, висловлюючи глибоку повагу до правителя.

- Пробачте мою зухвалість, ваша величносте.

Її голос був серйозним.

- Але часу майже не залишилося.

Вона підняла погляд.

- Монстри продовжують наступ. Їх стає все більше. Ми знищуємо їх десятками, сотнями... але вони приходять знову.

У кімнаті запанувала важка тиша.

- Армія більше не витримує.

Елізабет стиснула руку.

- Якщо ми не знайдемо спосіб зупинити їх зараз, Крісталл буде у небезпеці.

Самуель мовчки дивився на сестру. Він розумів. Це був не просто прохальний візит. Це був крик про допомогу. Імператор повільно підійшов до неї та допоміг підвестися.

- Я дам дозвіл.

Його голос став твердим.

- А також відправлю додаткові сили. Лицарів і магів.

В його очах спалахнула холодна рішучість.

- Ці створіння не ступлять на землю моєї імперії.

Через кілька хвилин дозвіл був готовий. Самуель власноруч поставив печатку імператорського роду та передав документ сестрі. Елізабет прийняла його обома руками.

- Дякую, ваша величносте.

Вона одразу розвернулася й залишила кабінет. Попереду чекала імператорська скарбниця. І артефакт, який міг змінити хід війни. За кілька хвилин Елізабет уже стояла перед входом до імператорської скарбниці. Перед величезними металевими дверима, вкритими стародавніми символами, стояли двоє лицарів охорони. Вони одразу помітили головнокомандувачку й перехрестили списи, перегороджуючи їй шлях.

- Стояти!

Голос одного з лицарів був суворим.

- Чи маєте ви дозвіл на доступ до імператорської скарбниці?

Елізабет лише спокійно подивилася на нього. Вона дістала сувій із печаткою імператора й простягнула його вперед.

- Відчиняйте.

У її голосі не було сумніву.

- Імперія зараз у небезпеці.

Лицар обережно прийняв документ. Він уважно перевірив печатку імператорського роду, підпис правителя та всі захисні знаки. Помилка тут могла коштувати занадто дорого. Скарбниця містила не просто золото чи коштовності. Там зберігалися речі, здатні змінити хід історії. Через кілька хвилин перевірка завершилася. Лицар повернув сувій Елізабет і відійшов убік.

- Доступ до імператорської скарбниці відкрито, ерцгерцогине Валуа.

Він схилив голову. Масивні двері почали повільно відкриватися. Стародавній механізм загуркотів, а хвиля магічної енергії пройшла крізь приміщення. Елізабет увійшла всередину. Перед нею відкрився величезний зал, який здавався нескінченним. Його стіни були прикрашені золотом і дорогоцінним камінням. У захищених скринях лежали реліквії минулих поколінь. На стародавніх полицях зберігалися артефакти, про які знали лише члени імператорської родини. Картини на стінах розповідали історію Крісталла. Про великих правителів. Про війни. Про перемоги та втрати. Але Елізабет навіть не поглянула на ці багатства. Вона прийшла сюди не за золотом. Не за славою. Не за владою. Їй потрібна була лише одна річ - Артефакт, остання надія імперії. Ерцгерцогиня рухалася вперед, уважно оглядаючи кожен куточок скарбниці. Вона знала, що потрібний предмет не могли залишити серед звичайних реліквій. Він мав бути прихований. Через деякий час її погляд зупинився на темній частині залу. Там, за кількома магічними бар’єрами, стояв стародавній сейф. Він відрізнявся від усього навколо. Його поверхня була вкрита невідомими рунами, а в центрі сяяв символ імператорського роду. Елізабет повільно підійшла ближче.