Розділ 17. «Крісталл у небезпеці»

      Тим часом на кордоні Імперії Крісталл розгорнулася жорстока битва. Армія людей відчайдушно тримала оборону проти незліченних полчищ монстрів, які невпинно наступали хвиля за хвилею. Земля здригалася від важких кроків чудовиськ, а повітря було наповнене запахом диму, крові та магії. Лицарі сходилися у смертельних сутичках із ворогами. Їхні мечі спалахували в руках, розсікаючи міцну луску та гострі кігті монстрів. Крики болю й люті губилися серед оглушливого брязкоту металу, створюючи моторошну мелодію війни. Позаду бойових рядів стояли лучники. Вони мовчки натягували тятиви, чекаючи наказу. За мить сотні стріл одночасно здійнялися в небо, немов зграя чорних птахів, а потім обрушилися на ворога дощем смертоносних снарядів. Але навіть цього було недостатньо. Одне з величезних створінь лише загарчало, витримавши удар, і продовжило рухатися вперед. Його могутнє тіло майже не сповільнилося. Гігантські кігті врізалися в оборонні ряди людей, руйнуючи їхню побудову та залишаючи після себе лише хаос і страх. У саму гущу бою вступили маги. Вони підняли свої посохи, звертаючись до сили стихій. Навколо них спалахнули стародавні магічні руни, а простір наповнився потужною енергією.

- Фаєрбол!

- Фульґуріс!

Дві стихії одночасно обрушилися на чудовисько. Полум’я охопило його бік, розливаючись яскравими хвилями вогню, а могутній розряд блискавки прорізав темряву навколо. Удар був настільки сильним, що земля під ногами воїнів здригнулася. Монстр заревів. Але цей рев не був просто криком болю. У ньому було щось інше. Це був заклик. На мить усе поле бою завмерло. Навіть найзапекліші воїни відчули незрозумілу тривогу.

А потім...

Із гір пролунав глухий відгук. Наче самі скелі відповіли на голос чудовиська. Наступної миті темні схили почали рухатися. Із гірських проходів одна за одною почали спускатися нові істоти. Їхні силуети виринали з тіні, а моторошне ревіння розносилося над усім полем битви. Ще одна орда монстрів хлинула вперед.

І тоді стало зрозуміло...

Це була не просто атака. Ця війна тільки починалася.

Через деякий час у тилу військового табору, у великому командному наметі, за масивним столом, вкритим картами та схемами місцевості, сидів спадкоємний принц. Люцифер уважно дивився на розкладені перед ним карти. Його погляд ковзав лініями оборони, шляхами наступу ворога та можливими слабкими місцями монстрів. Він мовчки аналізував кожну деталь. На його плечах лежало не просто командування армією. Від його рішення залежала доля всієї Імперії Кристелл. Навколо столу стояли командири війська. Між ними точилася запекла суперечка. Кожен намагався довести правильність власного плану.

- Якщо ми підемо в лобову атаку, то зможемо прорвати їхній стрій!

- Це безглуздо! Ми втратимо надто багато людей. Потрібно заманити їх у пастку!

- Але якщо чекатимемо надто довго, вони прорвуть оборону!

Голоси ставали дедалі гучнішими. Рухи командирів - різкішими. Кожен був упевнений у власній правоті. Але Люцифер залишався спокійним. Він слухав усіх, не перебиваючи. Його обличчя залишалося серйозним, а думки були далеко від цієї суперечки. Перед його очима була не лише карта поля бою. Він думав про людей, яких мав захистити. Про імперію, яка покладалася на нього. І про двох сестер, повернення яких він усе ще чекав.

«Ельза... Рубін... де б ви не були, я не дозволю, щоб ваша батьківщина впала».

Люцифер повільно стиснув руку, поклавши її на карту. Він знав, що цього разу на його плечах лежала доля всієї Імперії Кристелл. Раптом тишу в наметі розірвав різкий звук. До приміщення увірвався солдат. Його обличчя було блідим від страху, а дихання - важким після стрімкого бігу. У його очах читався відчай.

- Ваше Високосте!

Усі присутні миттєво обернулися до нього. Люцифер уважно подивився на воїна, відчуваючи, що новини не принесуть нічого доброго.

- Що сталося?

Солдат намагався перевести подих, перш ніж заговорити.

- Монстри не відступають... Вони продовжують наступ!

Його голос тремтів.

- Лицарі більше не витримують. Втрати величезні...

Він стиснув зуби, ніби йому було важко вимовити наступні слова.

- Ми програємо!

У наметі запанувала важка тиша. Ці слова зависли в повітрі, немов вирок. Люцифер повільно підвівся. Його погляд змінився. У ньому спалахнула не лише лють, а й біль від усвідомлення того, наскільки близькою була катастрофа. Він із силою вдарив кулаком по столу. Карти здригнулися, а чорнильниця ледь не впала на землю.

- Прокляття!

Його голос пролунав гнівно.

- Ми ніколи не позбудемося їх...

Принц стиснув кулаки.

- Моя імперія в небезпеці...

Він опустив погляд на карту, де були позначені лінії оборони.

- Вона на межі зникнення.

На мить він замовк. А потім різко повернувся до командирів.

- Ну?!

Його голос став жорсткішим.

- Є хоч якісь ідеї, крім ваших порожніх суперечок?!

У відповідь була лише тиша. Командири мовчали. Кожен із них розумів страшну правду - їхні плани більше не мали значення, якщо ворог продовжував прибувати з кожною хвилиною. Надія на перемогу поступово згасала. Люцифер знову вдарив по столу.

- Ви марні!

Його слова луною рознеслися по намету.

- Геть звідси!

Різким жестом він наказав їм залишити приміщення. Командири опустили голови й мовчки вийшли. Ніхто не наважився заперечити принцу, адже кожен бачив той відчай, який він намагався приховати. Коли останній воїн залишив намет, навколо запанувала тиша. Люцифер повільно опустився на стілець. Ще кілька хвилин тому він стояв перед армією як спадкоємець престолу. Як майбутній імператор, який мав бути сильним заради всіх.