Розділ 15. «Третє випробування: частина 2»

    Після того як величезна колона з оглушливим гуркотом обвалилася на арену, принцеси вперше за довгий час відчули промінь надії. Здавалося, перемога була зовсім близько. Рубін полегшено видихнула, а Ельза не відривала уважного погляду від місця, де під товщею уламків зник архімаг. Навіть її холодне й незворушне серце дозволило собі коротку мить полегшення. Фамільяри одразу підійшли до своїх господинь. Бахамут широко усміхнувся, гордо схрестивши руки на грудях.

- Ну що ж... Схоже, ми перемогли.

У його голосі звучала впевненість, але Фенрір не поспішав розділяти цю радість. Сніжний вовк мовчки дивився на уламки колони. У його спокійних очах промайнуло задоволення від добре виконаного плану, але разом із тим залишалося дивне відчуття тривоги.

Щось було не так.

Ніхто з них ще не знав, що справжнє випробування тільки починалося. Тиша, яка настала після падіння колони, була надто неприродною. Вона не нагадувала спокій після перемоги. Навпаки - здавалося, сама арена завмерла в очікуванні чогось неминучого. Першим мовчанку порушив Бахамут.

- Невже вона справді його розчавила?

Фенрір повільно похитав головою, не відводячи погляду від каміння.

- План був чудовим... Але мені здається, тут щось не так.

Він трохи примружив очі.

- Надто тихо.

Почувши його слова, Ельза підійшла ближче до свого фамільяра. Її обличчя залишалося спокійним, але в глибині блакитних очей з'явилася настороженість.

- Я теж це відчуваю.

Рубін перевела погляд із сестри на купу уламків. Ще кілька секунд тому її серце було наповнене полегшенням, але тепер це відчуття поступово змінювалося тривогою. Арена застигла в моторошній тиші. Навіть вітер перестав рухатися, ніби сам світ затамував подих. Фамільяри відчули це першими. Архімаг Бриліантової Вежі не міг програти настільки легко.

І в ту ж мить...

Із-під уламків блискавично вирвався потужний електричний розряд. Немов жива стріла, він помчав просто до Рубін. Через отриману рану принцеса вже не могла рухатися так швидко, як раніше. Вона не встигала ухилитися. Але в останню мить перед нею виріс величезний крижаний бар'єр. Ельза миттєво виставила руку вперед. Блискавка врізалася в лід із громовим ударом, розсипавши навколо тисячі яскравих іскор. По арені прокотилася хвиля магічної енергії, але крижаний захист витримав. Рубін із вдячністю подивилася на сестру.

- Дякую...

Вона важко вдихнула, стримуючи біль, і знову піднялася на ноги. Її коліна тремтіли, а тіло вимагало відпочинку, але в очах не було страху. Вона не збиралася відступати. Бій ще не був завершений.

- Ні, - твердо сказала Ельза, похитавши головою. - Рубін, тобі потрібно відійти. Ти поранена. Далі я впораюся сама.

Рудоволоса принцеса хотіла заперечити, але її стан говорив сам за себе. Вона мовчки опустила погляд і лише через кілька секунд неохоче кивнула. Ельза перевела очі на Бахамута. Її холодний, владний погляд не потребував пояснень. Дракон одразу зрозумів наказ. Він підійшов до своєї господині й обережно підняв її на руки, міцно притискаючи до себе.

- Гей... Я ще можу битися... - тихо заперечила Рубін.

Але навіть вона розуміла, що її голос уже не звучить так упевнено, як раніше. Бахамут лише лагідно усміхнувся.

- Цього разу дозволь мені подбати про тебе, господине.

Він поніс її подалі від центру арени, залишаючи Ельзу саму перед архімагом. Холодна принцеса залишилася стояти серед уламків. Її погляд був спрямований туди, де приховувався Ламберт. Тепер настав її час. Легка холодна усмішка торкнулася її губ.

- Ламберте... Я знаю, що ти ще тут. Виходь.

У відповідь була лише тиша. Арена завмерла. Але наступної миті зсередини уламків пролунав потужний вибух. Каміння розлетілося в усі боки, здіймаючи навколо хмару пилу та гострих уламків. Ельза не втратила жодної секунди. Вона швидко ухилялася від каміння, що летіло в її бік, одночасно створюючи навколо себе крижаний бар'єр. Уламки врізалися в захист, але не змогли його пробити. Коли пилова завіса нарешті розсіялася, Ельза повільно опустила руку й подивилася вперед. Серед зруйнованої арени стояв Ламберт. Але це вже був не той архімаг, якого вони бачили раніше. Його аура змінилася. Магічна енергія навколо нього стала настільки сильною, що навіть саме повітря здавалося важчим. Він не ослаб після удару.

Навпаки...

Він став ще могутнішим. Ельза мовчки дивилася на нього. Вона зрозуміла одне. Справжня битва тільки починається. Архімаг повільно підняв руку, і навколо нього почала змінюватися сама магічна атмосфера арени. Потоки енергії закружляли навколо його тіла, утворюючи величну ауру, від якої навіть повітря стало важчим. Його звичайний вигляд поступово зникав, поступаючись місцем справжній силі. Навколо Ламберта сформувалася магічна броня, виготовлена з кристалічної енергії. Вона не була просто захистом - кожна грань обладунку випромінювала величезну кількість мани, ніби всередині кожного кристала була захована частина його сили. Над його головою з'явився сяючий кристальний ореол, наповнений чистою магією. Саме тому його називали архімагом Бриліантової Вежі. Не через титул. Не через славу. А через силу, яку він носив у собі. Ельза мовчки спостерігала за ним. Вона завжди залишалася спокійною перед ворогами. Якою б небезпечною не була битва, її серце не дозволяло страху заволодіти нею.

Але зараз...

Щось було інакше. Біля цього чоловіка вона відчувала незрозуміле хвилювання. Її погляд затримався на Ламберті, і раптом крізь груди пройшло дивне поколювання. Ельза машинально притиснула руку до серця. Воно билося швидше. Набагато швидше.

«Страх?..»

Це слово несподівано виникло в її думках. Але вона одразу відкинула його.