Розділ 13. «Імперія під загрозою»

      Поки принцеси продовжували свою подорож іншим світом, в Імперії Крісталл минуло вже три місяці від дня їхнього загадкового зникнення. За цей час імператорський палац, який колись лунав сміхом і був сповнений життя, оповила важка тиша. Смуток оселився в кожному його коридорі, а надія, що ще жевріла в серцях імператорської родини, згасала з кожним днем. Попри всі зусилля, Ельзу й Рубін так і не вдалося знайти. Тим часом серед підданих дедалі частіше ширилися тривожні чутки. Народ вимагав відповідей, а невдоволення поступово охоплювало імперію. Імператор Семюель де Крісталл майже не полишав свого робочого кабінету. Після зникнення доньок на його плечі лягла не лише туга батька, а й уся вага державного правління. Щодня на столі зростали стоси документів, а справ, що потребували негайного вирішення, ставало дедалі більше. Попри втому, безсонні ночі та біль, що не полишав його серця, він невпинно виконував свій обов'язок. Імператор не дозволяв особистому горю похитнути могутність держави. Та глибоко в душі його не залишало лише одне запитання «Чи повернуться мої доньки додому?». Батько близнючок не дозволяв собі жодної миті перепочинку. Від світанку й до пізньої ночі він сидів за письмовим столом, розбираючи нескінченні державні звіти. Його помічники ледве трималися на ногах. Знесилені, з темними колами під очима, вони мовчки переносили гори документів, беззаперечно виконуючи накази свого володаря. Поруч із батьком працював спадкоємний принц Люцифер, допомагаючи розбирати найважливіші справи імперії. Раптом двері кабінету відчинилися. До кімнати ввійшла імператриця Діаманта. Поглянувши на виснажених помічників, вона стурбовано звернулася до чоловіка:

- Любий, тобі потрібно відпочити. Поглянь, до якого стану ти довів не лише себе, а й людей поруч.

Не припиняючи підписувати документи, Семюель лише на мить підвів очі.

- Діаманто... я не можу дозволити собі відпочинок, доки мої лицарі прочісують кожен куточок імперії в пошуках наших доньок.

Імператриця тяжко зітхнула й перевела погляд на сина.

- Люцифере, скажи хоч ти. Якщо він і далі так виснажуватиме себе, це закінчиться лихом.

Спадкоємний принц мовчки підвівся. Підійшовши до батька, він обережно прибрав зі столу документи й спокійно промовив:

- Батьку, дозволь мені самому розібратися зі звітами. А ти відпочинь. Якщо й надалі так працюватимеш, остаточно підірвеш своє здоров'я.

Самюель підняв на нього стомлений погляд.

- А ти?

- Я впораюся.

Принц поклав руку на плече імператора.

- А тобі зараз потрібен відпочинок.

Зрештою імператор повільно заплющив очі й важко зітхнув.

- Гаразд... цього разу я поступлюся.

На обличчі Діаманти з'явилася полегшена усмішка. Лагідно взявши чоловіка за руку, вона мовчки вивела його з кабінету. Коли двері зачинилися, кімнату огорнула тиша. Люцифер сів за батьків стіл. Перед ним височіли гори документів, та думками він був далеко звідси. Поглянувши у вікно, він ледь чутно прошепотів:

- Ельзо... Рубін... де ж ви?..

Важко зітхнувши, принц знову взявся до роботи, щиро сподіваючись, що одного дня його сестри неодмінно повернуться додому. Минуло кілька годин. Двері кабінету раптом різко розчинилися. До кімнати стрімко вбіг схвильований камердинер. Ледь перевівши подих, він вигукнув:

- Ваша Високосте! Прибув гонець! Він повідомив, що до кордонів імперії наближається величезна орда чудовиськ!

Люцифер миттєво підвівся.

- Що?!

Його погляд став холодним і рішучим.

- Камердинере, негайно поклич капітана лицарського ордену та головнокомандувачку імперської армії.

На мить замислившись, він додав:

- І не повідомляй про це батькові. Він нарешті зміг відпочити. Я сам очолю підготовку до оборони.

Камердинер нерішуче схилив голову.

- Але, Ваша Високосте...

- Жодних «але». Це наказ.

- Слухаюсь!

Щойно слуга залишив кабінет, Люцифер із силою вдарив кулаком по столу.

- Після зникнення моїх сестер... тепер ще й навала чудовиськ...

Він повільно заплющив очі.

- Це недобрий знак...

Невдовзі у великій залі військових нарад зібралися найвпливовіші воєначальники імперії. За довгим столом сидів герцог Півночі та капітан лицарського ордену Сильвестр фон Ліхтенштайн - суворий чоловік похилого віку, закутий у важкі обладунки. Його численні шрами та проникливий погляд свідчили про десятки пережитих битв. Навпроти нього розташувалася молодша сестра імператора - ерцгерцогиня Елізабет Валуа де Крісталл, головнокомандувачка імперської армії. Саме вона першою порушила мовчанку.

- Ваша Високосте, навіщо ви так терміново нас викликали? Та ще й герцога Півночі змусили прибути...

Промовивши це, вона скоса подивилася на Сильвестра. Люцифер повільно підвівся зі свого місця. Його обличчя залишалося серйозним.

- Щойно прибув гонець. На наших кордонах з'явилися великі орди чудовиськ. Ми повинні негайно виступити й знищити їх, перш ніж вони прорвуться на територію імперії.

Сильвестр різко підвівся.

- Що?.. Чудовиська?!

Його обличчя похмурнішало й міцно стиснув кулак

- Як же невчасно... Троє моїх найкращих лицарів досі розшукують наших принцес.

У залі запала важка тиша. Усі чудово розуміли, що імперія опинилася перед новою загрозою, тоді як найсильніші її воїни були розпорошені в пошуках зниклих спадкоємиць. Люцифер порушив мовчанку:

- Нехай вони продовжують пошуки моїх сестер. Це не змінюється. Але ми не маємо права зволікати. Необхідно негайно зібрати військо.