Розділ 11. «Друге випробування»

    Після того як магічний купол розсипався на тисячі кришталевих іскор, перед мандрівниками відкрився шлях до розкішного маєтку. Щойно принцеси разом із фамільярами ступили на подвір'я, вони помітили двох літніх людей. Старенька жінка й сивочолий чоловік спокійно доглядали сад, ніби зовсім не помітили, що захист маєтку щойно було зруйновано. Ельза уважно спостерігала за ними.

- Дивно... - тихо промовила вона. - Вони схожі на звичайних людей. Але як їм вдалося жити всередині магічного купола? Та ще й у цьому світі...

Рубін замислено кивнула.

- Не думаю, що вони такі прості, як здаються. Пам'ятаєш стареньку, яка виявилася Феніксом? Можливо, і вони приховують свою справжню сутність.

Фенрір спокійно похитав головою.

- Навряд чи. Спершу поговорімо з ними. Можливо, вони самі дадуть нам відповіді.

Ельза ледь усміхнулася.

- Ти маєш рацію.

Холодна принцеса підійшла ближче й чемно привіталася:

- Добрий день, бабусю, дідусю. Перепрошую, що турбуємо вас. Чи могли б ви сказати, де ми опинилися? І хто ви?

Старенька лагідно всміхнулася.

- День, кажеш?.. У нашому світі сонце ніколи не сходить.

Сивий чоловік продовжив її думку:

- Ви перебуваєте біля маєтку нашого господаря - лорда Ламберта, архімага Діамантової Вежі.

- А ми, - додала старенька, - лише доглядаємо його сад. Та краще розкажіть, хто ви і як змогли сюди потрапити?

Рубін ніяково усміхнулася.

- Якщо чесно... ми випадково зруйнували захисний купол.

Вона одразу схаменулася й чемно вклонилася.

- Перепрошую за невихованість. Я - Рубін де Крісталл, а це моя сестра Ельза де Крісталл. Ми принцеси Імперії Крісталл.

Старенька уважно подивилася на сестер.

- Отже... ви все ж пройшли перше випробування.

Старий весело засміявся.

- Не кожному під силу відкрити той купол. Для цього потрібен особливий ключ.

- І ви його знайшли, - усміхнулася жінка. - Тепер настав час другого випробування. Вам потрібно знайти лорда Ламберта.

Старенька перевела погляд на кулон , що висів на шиї Рубін, та вказала на нього пальцем. Вогняна прикраса тихо мерехтіла, ніби відгукуючись на її слова.

- Вогонь, що палає у ваших серцях, допоможе вам знайти архімага.

Ельза й Рубін переглянулися. Вони чемно вклонилися літньому подружжю.

- Дякуємо вам за допомогу, - щиро промовили сестри.

Попрощавшись із садівниками, принцеси разом зі своїми фамільярами підійшли до входу в загадковий маєток. Відчинивши важкі двері, вони завмерли. Усередині панувала справжня розкіш. Стіни прикрашали рідкісні дорогоцінні камені та величезні кристали, наповнені магічною енергією. Повітря було настільки насичене чарами, що їх можна було майже відчути. Ельза мимоволі зробила глибокий вдих. Її тіло наповнила дивна сила. Тепер вона чудово розуміла, чому господаря цього місця називали архімагом Діамантової Вежі. Рубін теж відчула магію.

- Сестро... ці камені... вони ніби наділяють силою.

Ельза мовчки кивнула. Потім озирнулася до дверей, де залишилися фамільяри.

- Схоже, будинок замалий для вас. Що робитимемо?

Бахамут загадково посміхнувся.

- Зараз побачиш.

Наступної миті його тіло огорнуло полум'я. Вогонь ущільнювався дедалі сильніше, поки величезний дракон повністю не зник у вогняному коконі. Пролунав тихий вибух. Коли полум'я розсіялося, перед принцесами вже стояв високий кремезний чоловік із бурштиновими очима. Його впевнений погляд і легка усмішка видавали того самого самовпевненого Бахамута.

- У такому вигляді я можу зайти до будинку.

Рубін завмерла. Вона мовчки дивилася на свого фамільяра, не знаходячи слів. Ельза ж перевела здивований погляд на Фенріра. Крижаний вовк спокійно всміхнувся.

- Коли виникає потреба, ми можемо набувати людської подоби, -пояснив він. - Схоже, саме зараз настав той випадок. 

Закінчивши говорити, Фенрір спокійно заплющив очі і огорнув крижаний серпанок. За кілька митей із розбитої крижаної оболонки вийшов стрункий біловолосий чоловік у витонченому білому вбранні, прикрашеному срібною вишивкою. Його зовнішність була стриманою й шляхетною, немов він прибув із далекої східної країни. Ельза захоплено промовила:

- У вас вишуканий смак, Фенріре.

Фенрір лише чемно схилив голову.

- Дякую, господине.

Поки вони розмовляли, Рубін так і стояла на місці, не відводячи погляду від дракона в людській подобі. Здавалося, вона настільки замилувалася побаченим, що на мить зовсім забула про все навколо. Бахамут, помітивши це, лукаво всміхнувся.

- Що таке? Закохалася?

Почувши його слова, Рубін миттєво отямилася. Вона обурено глянула на свого фамільяра й легенько вдарила його по потилиці.

- Я?... Закохалася?... У кого?... У тебе, чи що?

Принцеса ніяково засміялася, намагаючись приховати збентеження. Бахамут театрально схопився за потилицю й удавано застогнав:

- Ай! Боляче! Господине, яка ж ви жорстока!

Рубін лише закотила очі. Не стримавши усмішки, вона лагідно поплескала його по плечу.

- Ну що, тепер уже не болить?

Бахамут одразу ж задоволено всміхнувся. Скориставшись нагодою, він міцно обійняв свою господиню. Рубін миттєво зніяковіла. Легенько відштовхнувши дракона, вона відвела погляд убік і тихо промовила:

- І... одягнися вже пристойніше.

Вона багатозначно кивнула на його оголений торс. Бахамут голосно розсміявся.