Розділ 7. «Крижаний замок»

     Холодна принцеса нарешті переступила поріг крижаного замку. Усередині панувала дивовижна тиша. Крижані стіни мерехтіли блакитним світлом, а високі склепіння губилися десь у сяючій імлі. Опинившись у просторому головному залі, Ельза відразу помітила величезну картину, що висіла над мармуровими сходами. На полотні була зображена прекрасна дівчина в білому вбранні. У руках вона тримала крижану квітку, а її погляд здавався живим і сповненим смутку. Ельза завмерла. Щось у цій картині не дозволяло їй відвести очей. Ніби сама душа дівчини, зображеної на полотні, намагалася про щось розповісти. Раптом за спиною принцеси пролунав тихий скрип льоду. Ельза озирнулася. Позаду неї стояла ожила крижана статуя. Вона нагадувала прекрасну молоду жінку в білосніжному одязі. За її спиною розкривалися великі крижані крила, а в очах сяяло холодне світло. Та принцеса не злякалася. Спокійно вклонившись, вона звернулася до незнайомки:

- Добрий день, пані. Чи не могли б ви сказати, хто ця дівчина на картині? Неможливо відірвати від неї погляд.

Крижана статуя лагідно усміхнулася. Проте замість відповіді вона лише підняла руку й вказала на великі двері в кінці залу. Ельза здивовано насупилася.

- Ви не можете говорити?

Статуя мовчки кивнула. Після цього вона знову вказала на двері. Зрозумівши, що іншої відповіді не буде, принцеса рушила вперед. Ельза обережно відчинила двері. У ту ж мить її осяяло сліпуче світло. Яскравий спалах був настільки сильним, що принцеса мимоволі заплющила очі та прикрила обличчя рукою. Минуло кілька митей. Коли сяйво поступово згасло, Ельза повільно розплющила очі й озирнулася навколо. Перед нею простягалася величезна тронна зала. У самому центрі стояв трон, висічений із чистого льоду. Його поверхня виблискувала холодним кришталевим світлом, а на спинці мерехтіли вишукані візерунки, схожі на морозні квіти. Трон був порожнім. Проте біля його підніжжя лежала корона. Вона була прикрашена тендітними пелюстками з льоду, а в самому центрі сяяла крижана квітка неймовірної краси. Побачивши її, Ельза раптом завмерла. У пам'яті одразу спливла картина з холу. Та сама квітка. Така ж витончена, така ж загадкова. Ніби між картиною та цією короною існував невидимий зв'язок. По обидва боки трону стояли лицарі в крижаних обладунках. Вони міцно тримали списи та не рухалися ні на крок. Здавалося, це були звичайні статуї. Та щось у їхній поставі змушувало сумніватися в цьому. Їхня мовчазна варта тривала вже багато століть, а сама зала зберігала таємницю, яку Ельзі ще належало розкрити. Принцеса обережно наблизилася до трону. Та щойно вона простягнула руку до корони, у її свідомості пролунав чужий голос.

- Хто тут? - різко озирнулася Ельза. - Покажіться!

У відповідь почувся тихий сміх. А потім м'який оксамитовий голос прошепотів:
- Дитя холодного серця... Підійди до трону й одягни мене. Прийми свою долю.

Ельза відразу відступила на крок.
- Ні. Це пастка!

Незримий голос розсміявся.
- Не бійся. Я не бажаю тобі зла. Візьми корону із собою. Вона супроводжуватиме тебе під час наступного випробування та допоможе пройти шлях, який визначила для тебе доля.

У залі панувала цілковита тиша. Ельза замовкла. Вона ще раз поглянула на корону, прикрашену крижаними пелюстками та загадковою квіткою. Щось у глибині душі підказувало їй, що слова голосу можуть бути правдою. Після довгих роздумів Ельза все ж наблизилася до трону.Нарешті Ельза простягнула руку й обережно підняла корону. Лід був холодним, але не обпалював. Затамувавши подих, вона поклала корону собі на голову. У ту ж мить коштовність засяяла яскравим блакитним світлом. Магія заповнила всю тронну залу. Крижані візерунки на стінах спалахнули, а повітря навколо почало мерехтіти. Світло ставало дедалі яскравішим. І раптом Ельза разом із короною безслідно зникла. У тронній залі знову запанувала тиша.Лише порожній трон і нерухомі лицарі залишилися чекати на того, хто одного дня повернеться сюди знову.

Кінець сьомого розділу