Розділ 1. «Бог сонця Люмінар»

      Десь там, у безмежному світі, на золотому троні сидів бог Люмінар, терпляче очікуючи пробудження принцес. Поруч із троном стояв мужній лицар із величними крилами, від якого лилося м'яке сяйво - тепле й затишне, наче світло, що притягує до себе кожну заблукану душу. Навколо панувала безкрая темрява й порожнеча, проте незліченні зорі сяяли яскравими вогнями. Вони з'явилися саме тоді, коли прокинулися сестри-близнючки. Спершу дівчата насторожено озирнулися, розмірковуючи, чи не загрожує їм небезпека. Та, побачивши бога, який спокійно сидів на троні Вічності та Порядку, вони поступово заспокоїлися.

- Добрий день чи ніч ,вельмишановний  пане, - несміливо звернулися близнючки. - Принаймні скажіть, де ми опинилися?

Люмінар деякий час мовчав, а потім усміхнувся.

- Ви перебуваєте в моєму світі, куди смертним немає шляху, - мовив він спокійним і величним голосом. - Тут я живу й спостерігаю за своїм Всесвітом.

- Перепрошуйте, владико... Всесвітом? - здивувалася одна із сестер. - Але хто ви?

Від цих слів Люмінар голосно розсміявся, і його сміх луною прокотився безмежною порожнечею.

- Я - той, кому ви підносили свої молитви рік за роком, день за днем, годину за годиною, щомиті й щосекунди, - промовив він. - Я - бог Сонця, володар Всесвіту, Вічності та Порядку.

Рудоволоса принцеса здивовано кліпнула очима.

- Невже ви справді існуєте? - вихопилося в неї.

Люмінар підвівся зі свого трону й наблизився до неї.

- Хіба ти не бачиш мене на власні очі? - лагідно промовив він. - Я стою перед тобою.

Рубін - так звали яскраву принцесу - завмерла на мить, а тоді стрімко впала на коліна. Її серце сповнилося благоговіння, і вона схилила голову перед владикою всесвіту.

- Нехай буде благословенне ваше ім’я, владико Люмінаре! - палко вигукнула вона.

Бог сонця лише всміхнувся, споглядаючи щиру віру дівчини. Та друга сестра, Ельза, чия вдача була такою ж холодною й стриманою, як зимовий вітер, кинула на сестру суворий погляд.

- Рубін, невже ти не розумієш, чому ми тут опинилися? - мовила вона рівним, байдужим тоном.

Люмінар ледь помітно всміхнувся, ніби його потішила ця прямота.

- Ваші душі та нитки долі привели вас до мене, - відповів він.

- Доля? Душа? - холодно перепитала Ельза. - З яким боком тут ми?

Люмінар повернувся до свого трону й загадково усміхнувся.

- Відповіді відкриються вам у ході випробувань. Коли ж вони завершаться, ви приймете свою справжню долю - долю Кришталевої Фатумності, - щойно він промовив ці слова, бог разом із лицарем розчинилися в сяйві, залишивши принцес самих посеред бездонного світу.

Та раптом перед сестрами з’явилася дівчина неземної вроди. Її золотаві очі сяяли, немов два сонця, а вбрання нагадувало шати самої богині краси Венери. Вона випромінювала дивовижну грацію та велич, від яких було важко відвести погляд. Простягнувши руки до принцес, незнайомка промовила мелодійним голосом, що лунав наче ніжна пісня:

- Ходімо зі мною. Тримайтеся за мої руки, щоб ми не загубилися в цьому дивовижному безмежному світі.

Не вагаючись, сестри простягнули руки назустріч прекрасній незнайомці. Тоді загадкова богиня повела принцес уперед - крізь час і простір, крізь зоряне сяйво та вічну темряву, назустріч долі, яка вже чекала на них попереду...

Кінець першого розділу