Розділ 22 І знову в дорогу

У всьому замку панувала суєта. Русалки обох статей поспішали зібрати найдорожче своєму серцю, щоб не залишитись зовсім без нічого, коли магія вироку почне діяти. Вони згадували легенди про Суддів і переказували один одному подробиці про те, як приводить в життя рішення Судді сам світ.

Тронна і судова зала, перетворена на кімнату для жорстоких розваг божевільної королеви, не торкалася емоцій, що вирували зовні. Тут запанувала ненависть Фіари. Вона вирувала і клекотіла. Сухопутні, збившись в одну групу, оточили юну Суддю і намагалися привести її до тями, вливали в неї сили. Фіара ж зі зловтіхою спостерігала за миготінням і посміювалася:

- Ну так, куди ж тобі, недорозвиненому дівчиськові, судити. Ха-ха-ха! Від тебе ще ікрою пахне, не варто було тобі вибиратися з гнізда. Глянь, один суд – і ти на межі життя. А що буде, якщо я трохи втручусь? - вона наблизилася до Христини і тут же була відкинута в бік вогненною кулею, випущеною Лайоном.

- Не наближайся! – гаркнув юнак. – Інакше своє довге життя проведеш у клітці звіринця мого батька, демонструючи всім охочим свій хвіст та прикрасу того типу, що на мене одягла.

До присутніх підійшов Езіар ан-Колле.

– Шановні, прошу вас вислухати мене. – звернувся він до Христини та її друзів. – Дозвольте мені забрати з собою мою родину та королеву. Я розумію, вона принесла в цей світ багато болю, але залишати її не варто. У неї достатньо сил для створення проблем для всіх, але якщо вона буде жити разом з розумними, які люблять один одного, можливо, вона змінить свою думку про світ.

- Ви воїн і немолодий уже русал. – відповіла Христина, що прийшла до тями. - І все ж, не розгубили якоїсь частки наївності. Вас можна зрозуміти, ви завжди служили цій королеві, з юного віку виховувалися як вірний слуга русалячого трону. Відпустити її з вами я зможу лише повністю позбавивши її можливості творити підступи і зробивши її вашою рабою. При цьому ви дасте мені слово, що й поводитиметеся теж відповідно до її нового статусу.

- Я згоден. – відповів той. – Рабині теж різними бувають.

Дівчина піднялася з підлоги, поклала руку на гарду меча і попросила його позбавити русалку надлишків магії і запечатати їй можливість відновити резерв. Потім вона махнула рукою, нашийники та браслети, зо на арені злетіли з її друзів, впали їй під ноги. Вибравши найакуратніший з них, Кріс підійшла до колишньої правительки.

- Н-і-і-і! - закричала та верескливим голосом. Вона хотіла втекти, але Езіар упіймав її і допоміг одягнути на шию нову прикрасу. Потім м'яко притис тіло Фіари до себе і став акуратно знімати з неї прикраси. Він тихо щось шепотів на вушко новопридбаної рабині і плавно рухався у бік виходу.

-Ну що, чи не загостилися ми у русалок, як вважаєте? - Кергуд, як завжди, прямо висловив свої бажання.

- Не те слово! - Усміхнувся йому Реінторр. – Пропоную йти звідси якнайшвидше.

– Підтримую. - Легка усмішка торкнулася губи Місячного Мольфара. – Хочеться опинитися подалі від цього палацу та його мешканців.

- Я знайду вам когось, хто зможе підвезти вас ближче до вашої мети. – сказав ан-Колле, виходячи із зали. - Зачекайте хвилинку, зараз прийдуть.

Гном, Мольфари та Принц підійшли до столів і почали складати їжу до сумок. Дракон глянув на це, скинув з кількох столів над'їдені порції, а решту зв'язав краями скатертин і закинув у кишеню.

- Їжа в мене збережеться у стазисі. Те, що ви візьмете, ми з'їмо на перших привалах.

- Добре. – усміхнувся гном. - Візьми ще кілька пляшок вина, вони там стоять, я бачив.

- А ти, як завжди, все помічаєш і все бачиш. – засміялися хлопці. - Справжній здобувач.

- А то! - сміх наповнив зал, що ще недавно стогнав розпачом.

- Не забудьте взяти і мені щось смачненьке! - Рожева кішка метнулася до столів і з задумливим виглядом почала розглядати розкладені частування.

Сколихнулися водорості на вході і в приміщення увійшли два русали, які донедавна виконували обов'язки палацової варти.

- Панове, транспорт та супровід для Судді та його супутників готові.

- Ну, тоді не затримуватимемося. -Христя махнула рукою у бік дверей. – Ходімо, чи що…

Від входу в палац відкривався захоплюючий вигляд: великі й маленькі будинки русалок, немов яскраві мушлі, розсипалися на горбистім дні. Акуратні доглянуті сади рясніють квітами та листям підводних рослин усіх можливих фарб. Здавалося б, це місце – справжній підводний рай. Тут навіть думати про ту гидоту, що творилася жителями цієї пишності, не хотілося. Христина зітхнула і подивилася на колишніх стражників. Вони підвели до порога два величезні скати, запряжені у довгі візки, на яких змогли розміститися і друзі, і матроси.

Швидкість пересування скатів дивувала: здавалося б, компанія тільки-но відчалила від палацового порога, а стіни міста вже зникли від поглядів. За день так можна здолати величезні простори підводних пусток.

Спустилися на дно вже неподалік підводної гряди.

- Далі нам ходу нема. – пояснив один із русалів. - Тут закінчуються наші землі. Далі – володіння тритонів.

- І на тому спасибі. – відповів їм магістр. - Я так розумію, до берега нам треба йти через ці гори?

- Так, шановні. Тут недалеко. Тритони живуть у воді й на суші. Ви майже прибули. Ось візьміть. – і воїн подав магістру великий мішок. - Це зібрали для вас на кухні.

Другий воїн зняв із воза ще кілька мішків та віддав їх членам корабельної команди.

- Дякую. - Сказала на все це Христина і розвернулась обличчям до гір. Там, далі, на неї чекав будинок, долина, в якій вони з братом зможуть жити спокійно, не боячись неприємностей. Там їхня сила та їхнє гніздо.

Швидко зібравшись, всі бадьорим кроком попрямували у бік гір. Хотілося якнайшвидше перетнути їх і дістатися, нарешті, до суші. Ця вода довкола стомлювала, все набридло до чортиків. Хотілося до сонечка, погрітися в його променях, вдихнути чисте повітря і нарешті обсохнути. Заклинання дихання під водою, звичайно, хороша штука, дозволяє практично нормально жити тут, але… Все ж таки люди, орки, ельфи та гноми не пристосовані до цього. Тож треба йти.