Розділ 20 Невдала втеча

Сконцентрувавшись на стані матеріалів навколо себе, дракони стали потихеньку звільнятися. Спочатку Реінторр направив свої внутрішні сили на метал, що закріплював на стіні Христину. Йому були добре видно браслети наручників і ножних кайданів, що дозволяло йому простіше знаходити точки впливу. Свої ж були незручно розташовані.

Розкувавши спочатку ноги дівчини, а потім і руки, молодий дракон відчув себе втомленим. Від повиснув на стіні, заплющивши очі. Христя розім'яла руки і ноги, змушуючи кров бігти швидше, потім підійшла до Реінторра і поклала руки на металеві кільця на ногах. Ті розсипалися на порох, повністю з'їдені іржею. У такий же спосіб дівчина позбавила хлопця і від кайданів на руках. І в цей момент пораділа, що стала точно перед ним, адже він міг впасти.

«Дивно, чому він такий змучений? Усі сьогоднішні дії багато сил не мали забрати. Хоча… Що я знаю про те, скільки пошуковиків йому довелося відправляти на пошуки решти?» - Подумки Кріс намагалася знайти причини такого стану названого братика, але не бачила їх.

- Обережно, по всьому коридору ростуть водорості-пастки і мохи, що стежать. - Заговорив хлопець. - Я розпустив по коридорах туманний серпанок, який нас замаскує, але треба буде уважно дивитися на всі боки. По підлозі розтягнуті тонкі водорості. Не знаю їхньої природи та покладених на них функцій. Це можуть бути сигнальні нитки, пастки або ще щось. Ходімо акуратно.

І вони пішли. Вийшовши з камери, вони завернули в коридор і навшпиньки, обережно, переступаючи через можливі перешкоди, рушили вперед.

- Як гадаєш, кому і навіщо ми знадобилися? - Схвильовано зашепотіла Христя, роблячи черговий крок.

- Це русалки та русали. Від них нам чекати на хороше не доводиться. Русалки-сирени, до яких можна віднести наших тюремників, добродушністю не відрізняються. Вони завжди топили кораблі і вбивали гостей, що потрапили на їхню територію. Особливо вони "люблять" драконів. Ми часто сварилися з ними на ґрунті захисту дихаючих повітрям. Вони вважають інших нижчими.

- А що з рештою? – зі здриганням у голосі підвела ногу дівчина і мало не наступила на тонку нитку, але її крок зупинив Реінторр і скоригував рух.

- Їх тримають згідно з видовою приналежністю. Схоже, для кожної нашої раси вони мають особливі кімнати. Для всіх, окрім нас із тобою. Раніше ці тварюки не наважувалися чіпати драконів, боялися гніву твого дідуся. Твоя ж сила не змогла справити належного враження на господарів цих печер.

У черговому переході на них чекала несподіванка: непомічені раніше воїни-русали перегородили шлях і наставили на втікачів вістря своїх списів. Христя придивилася до зброї і зіщулилася. Кожен спис мав три леза. Два невеликі кріпилися до середнього, довшого. Контури їх трохи виблискували, вкриті якимсь бойовим заклинанням. Дівчині подумалося, що удару вони завдають електрикою, а леза потрібні лише як данина грізності.

- Так-так-так... - залунав глузливий жіночий голос з-за спин чоловіків. – Кого я бачу… Рибки вирішили зробити фінт плавцями? - Коридором дрібними дзвіночками розлився сміх. – То чому не до виходу? Вам, драконам, не личить повертатися за нижчими, – і сміх знову наповнив печеру переливами.

Русали розсунулися убік, і перед очима втікачів постала чудова русалка. Її біляве волосся, довжина якого могла б викликати заздрість будь-якої красуні, опускаючись у воду, м'яко охоплювало струнке тіло. Яскраво-зелені очі іскрилися задоволенням та сміхом. Пухкі губки трохи кривилися в зневажливій усмішці. Верхня частина тіла, повністю відкрита для поглядів оточуючих, злегка коливалася в такт дихання. На поясі з яскравих мушель кріпилася недовга, приблизно до середини коліна, спідниця з легкої блакитної тканини.

- За яким правом нас схопили? – перервала довготривалу паузу Христина.

- Ой, виявляється, це ще не розучилося розмовляти. – знову залилася сміхом русалка.

- Ви не відповіли на запитання! - Вигукнула дівчина, відчуваючи, як її щоки починають рожевіти під напливом люті.

- Ви перетнули кордон нашої держави, а це, як завжди, несе свої наслідки. - Русалка знову хихикнула, а потім гаркнула: - Марш назад, в камеру, тварюки!

Реінторр здригнувся і перевів погляд на названу сестру, очі якої заволокло сяйвом, що з'являлося в неї, коли та намагалася зрозуміти місцеві закони.

- З якого часу Судді Миру та його свиті забороняється кудись приходити? – тихим, але дуже моторошним голосом зашипіла та.

- Тебе не спитали. – знову визвірилася русалка і із замахом ударила Христину по щоці. Один із воїнів навів свій тризуб на Реінторра і випустив блискавку, хлопець поринув у пітьму. Та ж доля спіткала і дівчину.

Прокинулися вони знову в камері. Цього разу їхні кайдани були масивнішими і кріпилися не тільки на кінцівки, а й на тіло, шию. Голова Христини додатково була зафіксована якимось металевим обручем, який заважав озирнутися на всі боки. Спробувавши заговорити, дівчина зрозуміла, що її рот зав'язаний. Всередині знову почав спалахувати вогонь сказу, зупиняючи розпач, який поволі спробував підняти голову. Не час. Не зараз. Вдатися до відчаю – все одно, що просто дозволити русалкам вбити їх. Вже стільки днів дбали про неї друзі, супутники. Не можна дозволити русалкам зламати їх!

З дівочого горла почав вириватися тихий рик. У відповідь поруч почувся веселий хмик, і в полі зору з'явилася знайома русалка.

- Ну що, не така смілива? Як тобі наш винахід? Ці пута не одного дракона зуміли втримати. - весело осміхнулася вона. - І знаєш, багато хто був досвідченіший за тебе. А це тобі за твою брехню, – щоку обпекло болем, з носа потекла кров. - Дурня! Усі знають, що хранителі залишили наш світ. Навіть ми! Тож ніхто нам не завадить жити так, як ми хочемо. Жаль тільки, що кораблі в цей бік ходять тепер рідко.

Наступного моменту русалка відсахнулася від полонянки з гучним вигуком. Сказ, що опанував Христиною, одержав підживлення від Анкеста, який був свідком угоди між повелителями русалок і великим магом драконів. Тепер, татуювання, що покривало праву руку і плече дівчини, замерехтіло блакитним світлом, а каміння стало наливатись багряною пітьмою. Русалка зникла з поля зору, її голос з істеричними нотками швидко віддалявся коридором.