Розділ 16 Тепла течія

Наступного дня Алтан запросив на прогулянку Христину.

- Хочу відкрити вам ще одну нашу таємницю. Ви маєте її знати. Тільки не розказуйте про неї іншим, будь ласка. – трохи зніяковіло промовив він.

- Звичайно, це ваша таємниця. - Усміхнулася дівчина.

- Якщо хтось приходить до нас у гості, ми влітаємо в його ауру невеличке заклинання, яке спотворює сприйняття дійсності. - промовив він, вдивляючись у долину, що розкинулася перед ним. – Воно практично не помітне, але діє на будь-яку живу чи псевдоживу істоту. Річ у тому, що ми виглядаємо трохи інакше.

Христина здивовано обернулася до нього і завмерла, коли перед очима спочатку застигла густа пелена, а потім почали виявлятися риси співрозмовника. Перед нею стояла істота з сімома головами на довгих зміїних шиях. Весь образ нагадував їй відомого за земними казками Змія Горинича. На спині видно було крила. Їх розмір був замалий для того, щоб піднімати величезне тіло в повітря, але під водою вони могли легко розігнати його до величезної швидкості. Можливо, використовуючи свій магічний потенціал, змій міг залишати водне середовище і деякий час ширяти в небі.

- Ви вже вибачте, але ми не маємо права приховувати себе від Судді. - Сказала центральна голова.

- Ви всі такі? – перепитала дівчина.

- Не зовсім. - Алтан зітхнув і продовжив розповідь. – усі діти народжуються з однією головою. Така зовнішність зберігається до того часу, коли проявиться повний потенціал. Тобто під час навчання та тренування навичок, під час навчального патрулювання вашими супутниками були одноголові члени товариства. Коли потенціал доходить до свого граничного показника та напрацьовується певний досвід, починає рости нова голова. Життя під водою дуже небезпечне, а вбити істоту з кількома головами стає проблематично. Зараз у мене в районі плечей знову свербить. Це означає, що з вашим приходом я пережив ще одну віху свого життя. - величезна лапа почухала місце між третьою і четвертою головою. – гадаю, не один я.

- Дякую, що відкрилися мені, Алтане. Я збережу вашу таємницю. – сказала дівчина, тихенько посміхнувшись у кулак. Все ж таки їй цікаво було спостерігати за матеріалізацією земної казки.

У гостях добре відпочивати, але треба було рухатися далі, до материка. Старійшини вирішили порадувати Суддю і виділили кілька підводних візків, які за своєю формою нагадували мильні бульбашки. Запрягли в них косаток, швидкість пересування яких була набагато більшою за швидкість пішого загону. Супроводити гостей та вказати дорогу було наказано тому, хто привіз їх до села. Отурр був гордий призначенням і ходив навколо возів, гордо розпушивши гриву.

- Ну нарешті! - Вигукнув він, спостерігаючи за прибуттям гостей. - Розсідайтесь по каретах!

- А хто правитиме? – запитала Ласія, з побоюванням розглядаючи незнайомий засіб пересування.

- А навіщо? Вони легко підуть за мною. - вигукнув хвостом Отурр. - А ви не висовуйтесь з колясок, вода може виштовхнути течією. - Христина в цей час уважно оглядала змія, вишукуючи ознаки появи у нього ще однієї голови, і таки помітила дивне потовщення біля шиї. Не стримавшись, хихикнула, привертаючи непотрібну увагу до себе.

- Тобі весело? – спитав майстер-провідник.

- Ну так. - Знову посміхнулася Христя. - Нарешті покинемо морське дно. Я вже втомилася від морських краєвидів. До повітря хочеться.

- Найшвидший спосіб дістатися до найближчого материка – це покататися теплою течією. Вона огинає один з мисів досить близько і дозволить вам заощадити трохи часу. - розповідав магам і морякам Алтон, поки всі розсідалися по возах. - Не хвилюйтеся, вам вдасться промчатись на ній. Головне, прислухайтеся до слів супроводжуючого.

Першою у візок залізла кішка. За її діями із захопленням стежили усі. Спочатку Люсінда обійшла всі карети разом. Потім кожну окремо. Після ретельного огляду, кішка притягла свій літаюче-плаваючий кошик і спробувала запхати його через бічний отвір усередину. Розмір кошика був трохи більший за прохід у візок, і агрегат просто застряг. Тепер з візка стирчав кошик, а всі складені кішкою подушечки, губки, кристали та інші речі так і норовили залишити ємність, варто лише візку рушити з місця. Кішка ще кілька разів підштовхнула свою скарбницю передніми лапками і замислилась. Отурр вирішив, що пухнастик усіх занадто затримує, і простягнув лапу до речей, щоб сховати їх у багажному відділенні. Що тут почалося!

- Караууул!! Граблаяять! Серед білого дняя!! Та ще при всьому чесному нароооодііі! - крики було чути навіть в іншому кінці селища. Звідти навіть діти примчали подивитися, що відбувається. - Обікрали мене біднуююю! – голосила далі кішка з плаксивими інтонаціями, кумедно стискаючи голову лапками, що нагадало Христині картини голосень у старих російських фільмах-казках. - Та що ж мені бідолашній тепер робииитииии! Та все добро-то в кошику моїм булооооо!!!

- Досить! – не витримав знущання Лайон. – Що за істерика? Це ж Отурр допомагає тобі, дивись!

І справді, молодий диво-юдо влаштував кошик у задній частині візку, закривши його від можливих потоків води та звільнивши місце для мандрівників. Величезні, повні гіркоти очі рожевої кішки поступово змінювали форму і з ідеально круглих на витягнуті. Зіниці, що розширилися в гірких сльозах, звузилися. Кішка з розгону вилізла на супроводжуючого, сіла на горбок, що виникав з плечей, і міцно обняла за шию.

- Дякую! - промуркотіла вона на вухо бідному чуду-юду і, зніяковівши, застрибнула в коляску. Там, усередині, вона забилась у куточок лавки, згорнулася клубочком і сховала мордочку в лапках. Тепер і решта мандрівників змогли зайняти свої місця.

- Отурр не зможе вас супроводжувати до самого берега. – звернувся тим часом Алтан до Фолтеста. – Хоч ми і Хранителі моря, але є місця, куди ми не запливаємо. Одне з них – царство русалок, яке тягнеться на багато кілометрів паралельно до берегової лінії. Там вам доведеться йти самотужки. Русалки самі по собі – веселі та добродушні. Але хто в них зараз панує, ми не знаємо: ніякі морські жителі не наважуються поширюватися про справи Русалії. Знаємо лише, що армія русалів сильна як ніколи і тримає свої кордони на замку. Русалки щось знають, недоступне нам, і це їх лякає. Будьте обережні.