Розділ 6 Знахідка

Поки вони відпочивали після важкого дня, Лайон вирішив вивчити околиці. Він відплив зовсім недалеко і побачив вдалині незрозумілі скелі, що нагадували своєю формою кораблі. Повернувся він до стоянки задумливим, мовчки взяв запропоновану їжу, присів і тихо дивився на метушню з болотом. Потім сказав:

- Хлопці, а що, коли ми перевіримо, що в тих скелях? – вказав він рукою напрямок.

- А що там? – підняв погляд Кергуд. - Ти щось цікаве помітив?

- Так, скелі дуже цікавої форми. – він запитливо глянув на майстра.

- Ну давайте сходимо. Тільки тримайтеся усі разом. - Відповів вчитель, встаючи. Люсінда, яка вже встигла пригрітися біля його боку, невдоволено потяглася і заявила:

- Тобі що, мало було пригод у печері? Чому ти знову кудись рвешся? - І сіла, змахнувши хвостом. Лайон з подивом глянув на неї, помилувався хутром, що пухнастим ореолом оточувало кішку. У такому положенні вона нагадувала яскраву повітряну кулю з жаб'ячими лапками. Це виглядало так кумедно, що принц навіть усміхнувся. - Що смієшся? - Розлютилася відразу кішка. - Якби не ми, ти б там не впорався!

- Яка ж ти... уїдлива. - Відповів їй Лайон і розвернувся до хлопців.

Тим часом привал закінчився і всі члени групи готові були виступати. Лайон пішов попереду, показуючи шлях. І ось перед очима мандрівників постали дивні скелі.

- Не знав би я, що під водою, - зауважив один із матросів, - вирішив би, що ми на верфі прийшли.

І справді, п'ять скель нагадували своїм зовнішнім виглядом кораблі, поставлені на ремонт. Помилувавшись видовищем здалеку (Христя ще й сфотографувала його на планшет, який дістала з просторової кишені, подякувавши заповзятливому дракону, який убезпечив її електроніку від впливу будь-яких стихій та технічних поломок), наша компанія попрямувала до скель. Поблизу виявилося, що скелі насправді є кораблями, що так густо заросли коралами, що від справжніх скель відрізнити їх було важко. На носі кожного судна вгадувалися постаті титанів, які колись гордо подорожували морями, охороняючи вантаж та пасажирів, які перебували на борту. Вони, як і корпуси кораблів, густо заросли коралами та водоростями, тож риси вгадати було важко. Видно було, що постаті займали різні пози: одна піднімала руку, закликаючи слідувати за собою, інша стиснула руки на грудях, третя і четверта наче показували небу щось, що лежало в них на долонях, п'ята стиснула руки в кулаки і ніби рвалася в бій. А у шостої, здається, навіть була в руці якась зброя.

При найближчому розгляді навіть недосвідчена Христина змогла зрозуміти, що колись ці кораблі вважалися найкращими, найшвидшими та надійнішими. Риси кораблів досі дихали гордістю та непримиренністю, і здавалося, дай їм волю – і вони знову піднімуться і почнуть борознити морську гладь, розганяючи на своєму шляху як розбійників, так і морських чудовиськ. Сила, що походить від них, навіть зараз трохи лякала.

  Магістр задумливо проплив перед носом найближчого корабля і покликав капітана:

– Нехай ваші люди трохи розчистять поверхню ось у цьому місці. – вказав він.

Два дужих орки дістали зі своїх сумок сокирки і швидко звільнили місце, вказане магом, від рослинності, що наросла на ньому, і коралів. Маг здивовано похитав головою:

- Хлопці, а це легендарна ескадра, яка перевозила скарбницю загиблих у війну магів королівств. Дивіться: це - "Недосяжний", он там - він показав на невелике судно, що стоїть осторонь, - "Швидкий", за ним стоїть "Повітряний", а ось позаду них - транспортники "Королева Арна", "Болієн" і "Прісцен" . Ось на них і перевозилися коштовності. - Магістр потирав руки, його брови злетіли вгору, а очі горіли вогнем першопрохідника. - Куди ж нас занесло? Бо бої проходили далеко на заході.

- А може, там, усередині, щось лишилося? – зацікавився гном. – Казну ж начебто, судячи з легенди, не змогли дістати.

- Що, правда? - Здивувався Реінторр. - Тоді чому ми ще тут? - І рвонув до першого транспортника.

- Стій! - Спробував зупинити його маг. - Не поспішай, не все так просто! - Але дракон і слухати не хотів. Він увійшов у стадію проміжної трансформації, завис над палубою в місці, де швидше за все мав бути люк, і став люто зчищати нарости своїми кігтями, допомагаючи процесу і крилами.

Очистивши ділянку палуби, юнак знайшов двері, і тепер усі з трепетом спостерігали за тим, як він повільно відчиняє люк і прослизає всередину. Тільки ласти майнули в отворі. Почекавши кілька хвилин, Лайон з товаришами підійшли до іншого судна і теж почали зривати корали, що наросли за століття. Вони допомагали собі мечами та заклинаннями, але все одно у них виходило гірше. До третього корабля дісталися орки і зайнялися тим самим.

Христина залізла в перший корабель, де орудував Реінтор.

- Христино, ти тільки подивися! – його очі горіли вогнем збирача, руки навіть тремтіли. – Ось це все – наше! Давай, набирай у свою кишеню. Потім поділимо порівну. - І став швидко складати у свою просторову кишеню все, що бачив дорогоцінного. А це були, ні багато ні мало, золоті статуї та статуетки, чудові ювелірні прикраси для жінок і чоловіків, величезна скринька з перлами, невелика скриня з огранованим дорогоцінним камінням, зливки золота та срібла та багато іншого, не порушеного часом. Кишеня Христини швидко наповнилася, і вона скористалася дозволом Реінторра запускати руки до його кишені. Таким чином вони вичистили все, що було в кораблі дорогоцінного і вийшли назовні.

Лайон же, не маючи можливостей драконів, побачив всю пишність трюмів другого корабля. Потім швидко зорієнтувався і, разом із друзями, взяв лише найдорожчі речі, які міг забрати. Розбираючись у коштовностях (а для принца і мага це обов'язково), він узяв чудові прикраси із золота і платини, що обрамляють велике і чисте каміння. Хлопці теж виходили зі своїх міркувань: хтось узяв інкрустовані камінням книги, хтось – дорогоцінне каміння, а хтось – витончені статуетки. Набивши сумки наскільки вони могли забрати, маги вийшли з корабля. Орки теж не змогли забрати все. Цим скористалася кішка. Поки всі чекали драконів, вона влізла на корабель, відвіданий магами, і набила кошик усілякими невеликими речами зі скарбниці. Потім сіла зверху на коштовності і випливла назовні разом із кошиком.