Розділ 5.1 Знайомство з господарем земель

Той день, мабуть, запам’ятали всі. Саме в ці хвилини, коли команда мандрівників зібралася в повному складі, всі зрозуміли те, якої небезпеки вони уникли. В живих окрім них самих лишилося лише троє орків-матросів з корабля. Охоронців-тритонів не стало зовсім. Швидше за все, ті, хто не зварився в океанічному окропі, втрапили на скелі і стали здобиччю місцевих хижаків. Магістр Фолтест за цей час зумів привести своє тіло до більш-менш нормального стану, а Люсінду взяла на себе Ласія. Не дарма ж вона цілитель. Кішку Христина принесла в несвідомому стані, по тілу її тяглися розрізи поранень від кігтів рисі.

Приводили себе до ладу до самого вечора, а тоді вляглися відпочивати. Кішка примостилась біля Христини і мовила:

• Дякую за порятунок, але я могла і сама впоратись.
• Будь ласка. Ти вірно говориш, я забула, що ти в крайню мить могла відростити крила, - усміхнулась Христина і притисла до себе вперту пухнасту гордячку. Нічого іншого вона від цієї нахаби й не чекала.

Наступного ранку всі вирушили в дорогу вздовж струмка, справедливо вирішивши, що по ньому доберуться і до обжитих місць. Так і дійшли до цього селища.

• Агов, дівчата! – під вікном пролунав веселий голос Еріка. – Ви вже прокинулись?
• Та вже ж не спимо, - засміялась Ласія. – Зараз вийдем!

На ганку дівчата зупинились і запитально подивилися на хлопця.

• Ну, що сталося? – спитала в нього Христина, яка була вдячна парубку за те, що він своїм вигуком вирвав її з не дуже приємних спогадів.
• Магістр сказав передати вам, щоб щойно поснідаєте йшли до нашого будиночку на нараду. – відповів той.
• Гаразд, ми прийдемо. – відповіла Ласія. – А зараз – геть звідси! – засміялась вона і змахнула волоссям, розвертаючись до входу в будинок.

Сама господиня цього дому вже давно не спала. Тож на дівчат чекали на столі пишні млинці, варення з лісових ягід та глечик ще теплого молока. Після сніданку, як і обіцяли, всі троє пішли до будинку, де спинився магістр. Виявилося, що кликав професор не на нараду, а щоб попередити, що по обіді староста відправить до господаря цих земель віз з припасами, тож можна буде приєднатися до нього.

Повернувшись до свого будиночку, дівчата витратили небагато часу на збір своїх речей. Воно й не дивно, адже лише дракони змогли зберегти все своє майно завдяки просторовим кишеням, решта ж основну частину речей втратили в морі.

Пройшовшись по подвір’ю, Христина збадьорилась, до неї повернувся гарний настрій і вона дзвінко заспівала одну зі своїх улюблених жартівливих народних пісень:

А калина, а калина не верба.

Я дівчина, я дівчина молода!

А калина, а калина не верба.

Я дівчина, я дівчина молода!

Понісся над селом сильний голос, розсипаючи навколо дзвіночки сміху.

Ой на горі вітер дув,

Вчора в мене любчик був -

Черевички дарував,

Мене в щічки цілував!

А калина, а калина не верба.

Я дівчина, я дівчина молода!

А калина, а калина не верба.

Я дівчина, я дівчина молода!

Послухати пісню вийшла на вулицю і господиня будинку, в якому оселилися дівчата. Давно вже у вдови десятника на обійсті не лунала така весела пісня.

Била мене мати вранці,

Що порвали хлопці штанці,

А я штанці полатаю

Та й із милим погуляю.

А калина, а калина не верба.

Я дівчина, я дівчина молода!

А калина, а калина не верба.

Я дівчина, я дівчина молода!

До подвір’я підійшли молоді люди, що проживали по сусідству і обіперлися на тин, щоб помилуватися веселою картинкою. Дівча, співаючи, притупувало і підскакувало, взявшись в боки. Такий легенький танець заводив не лише співачку, а й глядачів.

Моя мамко зайнялася -

Я ж у неї удалася.

Бабка мені розказала,

Як до тата ти втікала!

А калина, а калина не верба.

Я дівчина, я дівчина молода!

А калина, а калина не верба.

Я дівчина, я дівчина молода!

Весело розсміявшись, Христина взяла Ласію за руки і закружляла з нею по подвір’ю. Стало так легко, так добре… Морська подорож скінчилась, вони дійшли до людей і вже скоро доберуться хоч до якихось проявів цивілізації. Це неймовірно радувало і вселяло в дівочі серця віру в краще. Душа студентки університету мистецтв стужилася за музикою й співом, тож тепер дівчина отримувала неймовірну насолоду від пісні.

Припасів, що відправляли до маєтку було не дуже багато. На возі навіть лишилося місце для дівчат і кішки, що не хотіла, як вона висловилася, дертися по кущам та збирати реп’яхи на свою пухнасту шубку. Так і рушили.

• Христе, а ти знаєш багато пісень? – Спитав дівчину Сонячний Мольфар.
• Знаю багато, а ще більше маю в записі, – всміхнулася вона у відповідь. – Он, Ласія не дасть збрехати, я їй трохи давала слухати.
• А можеш щось заспівати таке, що в дорогу гарне буде? – Не здавався парубок.
• А чому б і ні, - весело розсміялася та і затягла ще одну народну пісню: