Розділ 4 Порятунок з морської купелі

Ранок почався досить рано. Христина вже й забула за весь час, прожитий вдалині від батьківщини, що у селян турботи починаються з третьою піснею півня. Так і тут: під вікном зустрів піснею світило червоний великий когут.

Господиня почала поратися по господарству, а дівчата стали приводити себе до ладу.

• Дівчата, ви такі смішні… - хихкотіла Люсінда, старанно вилизуючи своє хутро і потягуючись на м’якенькій подушці.
• Чого б це? – кинула на неї оком Ласія.
• Та ось спите ви смішно, - провадила своєї кішка.
• Як це? – обернулась до тваринки Христя, вичісуючи волосся.
• Та ось Ласія всю ніч тихенько так посвистувала, а час від часу покректувала і переверталась. Он, всі простирадла збила на ліжечку. А ти, Христе, борсалася так, що й не передати словами. Не просто переверталась, а махала руками й ногами, хрипіла, тужилась, ніби тягнеш щось. А тоді вхопила мене обома руками, притисла до себе – і затихла. Що тобі таке снилось? Після твоїх обіймів хутро ніяк до ладу довести не можу.

Кішка знову з підсиленим старанням стала вичісувати язичком свою шубку, а Христина поринула у спогади, які стали основою для нічного жахіття.

Тоді, коли щити на мандрівниках майже не витримували тиску киплячого окропу з морської води та викидів вулкана, вона намагалася охопити якнайбільше друзів та супроводжуючих і наповнити їхній захист силою. І їй це вдалося. Не на всіх, лише на частині друзів, команди та охоронців. Але потім вона отримала сильний удар, схоже, що перенасичуючи щити інших від гарячої речовини, вона відволіклась і на якусь мить опустила власний захист. В цю мить і прилетів їй по голові уламок з вулканічних викидів чи камінь. Дівчина втратила свідомість.

Опритомніла вже на піску, відчуваючи спрагу і печіння від сонячних променів, що вже довгий час гріли голову й тіло. Спробувавши піднятись, дівчина лише трішки поворухнулась і застогнала. В роті відчувався пісок, а кінцівки відмовлялися слухатися, відкликаючись болем на кожне зусилля. Здавалось, що все тіло хтось прокрутив на м’ясорубці та викинув геть. Передихнувши, Христя знову напружилася і спробувала відштовхнутись від піску. З натугою, але ця дія у неї вийшла.

Сівши, нарешті, на піску, Христина роззирнулася довкола. Піщаний пляж шириною приблизно п’ятнадцять метрів тягнувся в обидва боки вздовж морського узбережжя. Понад краєм піщаної полоси обступили… звичайні клени, буки та інші рослини, звичайні для українських лісів. Це здивувало дівчину, адже до цих пір вона зустрічала в новому світі лише дивовижних створінь і рослини, що властиві саме не знайомому ще світу. Побачити такі рідні рослини було несподівано і дуже дивно. До того ж, у студентки університету культури по книгам і розповідям свого часу склалося хибне враження, ніби над піщаними пляжами завжди ростуть пальми та їм подібні рослини. А тому вона на деякий час застигла, оглядаючись довкола.

Трохи оговтавшись, наша потраплянка згадала, що вона маг, як-не-як. Тож, не довго думаючи, провела діагностику власного тіла і стану магічних каналів у ньому. Виявилось, що магічні канали в повному порядку, а от тіло отримало виснаження і цілу низку пошкоджень, починаючи від сонячних опіків і саден до травми голови і струсу мозку. Все це можна було прибрати за допомогою найпростішого магічного впливу на регенерацію та поповнення запасів організму, добре поївши.

Христя вмостилася якнайзручніше, пропустила по тілу хвилю магії, що пробудила підсилену регенерацію, а тоді стала копирсатися в своєму просторовому кармані. Там знайшлось немало всього, а от їжі небагато. Тож, вирішила розпочати з найлегшої для організму страви, яка у неї знайшлася: солодкі палички. Ще від обіду з тритоном Христя залишила парочку для кішки, що завжди була ласункою. І процес виготовлення такої їжі її не відвернув.

Коли доїдала першу паличку, раптом зупинилась і застигла на місці. Лише зараз до дівчини дійшло, що тут, на березі вона одна, а їхала ж з цілим гуртом друзів, матросами з корабля і охороною від тритонів. І де всі поділися? Не могла ж вона одна порятуватися з того окропу! Підхопившись на ноги, вона рвонула вздовж берега. І лише захекавшись, згадала про свої крила. Перейшовши в напівформу дракона, тобто вивільнивши крила, Христина стала шугати вздовж берега, немов шуліка, що чатує здобич. Виявилося, що піщаний пляж зовсім не великий. Далі йшло кам’яне узбережжя, що не додавало радості, адже друзі могли наткнутись на гострі камені і поранитись ще більше.

Так, нервуючи, дівчина облітала берег, поки не побачила шмат тканини, що тріпав вітер на гілці куща. Туди і направила вона свій політ. Вже наблизившись до цілі, Христя зрозуміла, що там була не одна жива істота. Їй назустріч піднявся з каменю Кард. Виявляється, в цьому місці була невелика печера, в якій могли поміститись кілька чоловік і, лишаючись непомітними, довгий час переховуватись. Тут ще й джерело чистої прісної води пробігало. Місцина – наче для них створена. В печерці сиділи також два орки-матроси, рудий Рись і гном.

• Ура, це ти! – скрикнув весело варвар. Він кинувся дівчині на шию і міцно обійняв. – Ми вже й не знали кого й де шукати!
• Годі! – засміялась дівчина. – Задавиш! Наче по вигляду й не скажеш, але в руках сили не чуєш!
• Ой, вибач! – хлопець зашарівся і червоний рум’янець вкрив не лише все обличчя, а й шию, навіть хотів збігти на плечі, але це не дуже йому вдалося.
• Та нічого, -всміхнулася Христя. – головне те, що я вас знайшла. Тут затишне місце.
• Це точно. – Всміхнувся Кард. – В цій печері можна довго ховатись.
• То лишайтеся тут, - запропонувала дівчина, - а я політаю колами, може ще кого знайду.
• Там, далі, - подав голос один з орків, - скелі. Там ніхто вижити не міг. Я дивом вибрався, оскільки був скраєчку. Бачив тіло Орга. Туди можна не летіти. Там лише смерть.
• Зрозуміло, - міцніше стиснула губки дівчина. – Тоді полечу вв протилежний бік. Можливо, хтось ще вижив.