Розділ 3 Раси нових земель

- Фух! – різкий видих рознісся будиночком. Це Ласія опустила свою торбинку і сіла на лаву біля стіни. Вона підвела очі і привіталася з господинею: - Світ вашій хаті, господине. Вибачте, що так нечемно ввалилась, просто вже дуже стомилась від довгого шляху.

- Заходьте, будь ласка. – всміхнулась ще не стара жінка, що в цей час поралася біля печі. – То ви – гості селища, які попросили тимчасового притулку? Я Агафія, вдова десятника. Староста Адріян попередив мене про те, що ви прийдете.

- Щастя вашому дому, - привіталася Христя. – Так, це ми дісталися до вас і попросили недовгого відпочинку. Скажіть будь ласка, а ви приймете плату золотими монетами?

- Що? - Брови жінки потяглися догори. – Дасте срібняк – та й вистачить. Ми ж не якісь там пани, щоби оце вимагати таку оплату. В мене ж що? Грубка та піч, та кілька лавок по кімнатам. Ліжко своє не пропоную,  вибачте, спину треба берегти.

- Та ні, ми не претендуємо на нього, - усміхнулась Христина і пройшла в дім. Сівши на лаві, вона представилась сама і назвала імена своїх подруг, а тоді, як і Ласія, стала оглядатись навколо.

Будиночок був значно меншим, ніж у старости. З передньої кімнати йшли двері ще в дві. Схоже, що більше й немає. Стіни охайно вибілені як зовні, так і всередині. Піч в кутку набіло вимазана глиною, над грубкою висять вишиті занавіски. Такі ж, або зі схожим орнаментом, прикрашають вікна. З одного боку кімнати стіл, накритий простою домотканою скатертиною та лави навколо нього. Вздовж решти стін знову лави, щоправда не такі різьблені, як в старости, простіші. З іншого боку – піч у кутку, грубка, а також діжа, накрита чистим полотном, де, схоже, тісто сходить, короб з дровами і в кутку, за піччю, ціла купа інструментів для господарювання, такі як рогач, кочерга та інші. Вздовж цієї стіни також є широкі полиці, де зберігається кухонне начиння, що виглядає з-за занавісок, що й тут прикривають все, що можуть.

- Я поставила мліти кашу, тож скоро будемо вечеряти. А ви б вмились та відпочили трохи, - підказала господиня. Дівчата підвелися і злили одна одній кухлем з довгою ручкою води над відром, а тоді сіли в куточку і навіть трохи задрімали.

Розбудив дівчат чудесний аромат пшоняної каші з грибами і шкварками. Люсинді господиня, на прохання Христини, також поставила мисочку на столі. Поклавши трохи каші з додаванням молока. Поки втихомирювали перший голод, дівчата мовчали. Христина тим часом роздивлялась саму господиню. Рожевощока жінка була вдягнена хоч і не багато, але охайно. Біла сорочка з тонкою вишивкою по рукавам, картата плахта прикрита спереду широким обшитим фартухом з двома кишенями. Поряд лежить синя юпка-безрукавка на випадок необхідності вийти на вулицю. На ногах прості тканеві черевички на дерев’яній підошві.

Коли трохи наситились, почала зав’язуватись розмова.

- Як же давно не їли такої їжї! Смакота! – першою заговорила Ласія. Люсінда поки ще боялась щось ляпнути не те в чужій хаті, тому мовчала.

- А що такого? – здивувалась жінка. – Невже в корчмах їсти варити розучились? Та й ви могли б самі на вогнищі готувати. Чи не хазяйки зовсім?

- Ну, що не хазяйки – то трохи є, але не в тім причина. Просто там, де ми йшли, вогонь палити не можна. – відповіла ельфійка.

- Кудою ж це ви йшли? – сполохалася Агафія. – Невже чорним шляхом?

- Та ні, є ще одна дорога, що привела нас сюди. А що ще за чорний шлях? – спинила низку одкровень від ельфійки Христина.

- Чорний шлях – це дорога ночі. Чорнобог відкриває її тим, кому потрібен порятунок, аби вивести з лихих земель. Іноді вона може йти навіть між світами.

- Розкажіть детальніше, будь ласка. Ми про нього не знаємо. – попросила тихо Ласія, погладжуючи кішку.

- Серед богів, що дбають про наш світ, є Чорнобог. Коли між всіма богами ділили світ, йому дісталась ніч і всі справи, що відбуваються в темну пору. Йому довелося взяти під свою опіку злодіїв і татей. Але не лише цим обмежився він. Коли стається злочин, жертва теж просить допомоги у нього. Вночі це божество може допомогти будь-кому. То іноді буває й так, що коли комусь вкрай необхідно втекти, наприклад, з оточеного ворогами міста, Чорнобог відкриває йому свій шлях. Головна умова – не світити і не палити вогню. І тоді можна буде вийти туди, де біженець знайде безпечне місце і прихисток. Іноді бувало так,  що люди, втікаючи і читаючи йому молитви, виходили з воріт міста і опинялися десь в незнайомих землях. Хоч Чорнобог і дбає про різний, як то кажуть, зброд, але він насправді не злий. Якби він відмовився від цього покровительства, то хто б подбав про тих, хто збився з шляху?

- Цікаве божество. І неоднозначне, – мовила Христина. – Може, він і нас підтримав на тому темному шляху? Все ж таки ми вижили в тих мандрах.

- А що з вами сталося? – зацікавилася Агафія.

- Та ось, корабель наш затонув, - відповіла Христина. – Мусіли по дну переходити, збилися з напрямку і добралися до вас.

- Нічого собі, як це вам вдалося? – сплеснула руками вдова, переводячи погляд з однієї на іншу.

- Розумієте, Агафіє, ми всі – маги. Дипломовані. От і скористалися своїми власними силами для порятунку. Об’єднали знання і можливості й пішли приблизно у напрямку, куди йшов корабель. З часом збились з курсу і ось, прийшли до вашого берегу. Ми кілька днів йшли вздовж струмка, щоб дібратися сюди.

- Цікава подорож, - всміхнулась жінка.

- Так, дуже, - відповіла землянка. – але хотілося б якомога більше дізнатися про жителів цих земель, адже тепер, як я розумію, нам доведеться йти й через ваш материк.

- Ох, що ж вам розповісти… - заговорила тихо вдова. – Гадаю, ви знаєте про ту війну, після якої Великий Суддя відколов наш материк від основного?

- Так, знаємо. – підтакнула Ласія. Люсінда ж тим часом підлізла жінці під долоню і замуркотіла.

- Так от, після того, як закінчився землетрус і наші землі відокремились від решти світу, всі раси, що тут проживають, об’єдналися і стали підтримувати одне одного. Воєн у нас тепер немає. Керує землями – Цар Берендей. Це – перевертень-ведмідь, дуже сильний і мудрий. Берендеї – дуже сильне плем’я. у кожній сім’ї не менше двох дітей. Є й по троє-четверо. Цар передає владу не найстаршому, а мудрішому з синів. Тому всі діти царя навчаються всім можливим наукам і шукають власний шлях, а батько оцінює не лише знання і навички, а й душевні якості. Якби колись всі робили так, то й воєн би не було.