Розділ 1 Тиша осіннього лісу

Осінь у лісі – пора благодатна. Особливо, коли яскраві пензлі природи вже пофарбували листя в золото та багрянець, а дощі ще не встигли опанувати природою нероздільно. Повітря наповнене ароматами падаючого листя, грибів і пізніх осінніх ягід, рівний шар листяної ковдри тішить око, залишаючи знаючим лісовим мандрівникам підказки, за якими ті можуть знайти лісові дари. Пташині трелі вже не такі багаті, як влітку, адже багато пернатих мешканців уже відлетіли в теплі краї. Все дихає спокоєм та благодаттю. Тільки неприємний гнус псує ідеальну картину подорожі.

Христина йшла вздовж неглибокого яру і слухала немудру пісню струмка, що протікав унизу. Голосок води срібними дзвіночками розливався в повітрі і давав упевненість у тому, що вони йдуть правильно. У думках панував безлад. Все, що відбувалося, здавалося сном, що тривав і не переривався, і не зрозуміти, приємним чи жахливим. Здавалося б, де вона та де казка? А тут, як то кажуть, із корабля на бал. І хто у цьому винен – незрозуміло. Та й чи варто звинувачувати когось? Один день здається, що все погано і з'являється бажання проклясти всіх винуватців. Але не можна, якщо вона це зробить, то, можливо, нашкодить і собі, адже з її даром прокляття точно спрацює. А от коли все добре, то хочеться співати та благословляти всі світи. Так, не світ, а світи. Христина точно знає, що світів багато, адже їй уже довелося побувати в двох, та ще й Міжсвіття відвідати.

Дівчина із Землі, студентка Київського інституту культури та мистецтва, вона підтримала друзів у їхньому бажанні відсвяткувати хеловін і потрапила у простір між світами, а потім сюди, до Сент-Орину. І ось тепер доводиться брати на себе обов'язки свого пра-пра-і ще багато разів прадіда. А саме – відновити гніздо кришталевих драконів та повернути їх у світ, а потім виконувати роль Великого Судді, вирішуючи суперечки між расами та країнами. Ну, начебто, класичний сюжет попаданки. Ось тільки він пішов за трохи зміненим сценарієм: опановувати силу довелося протягом десяти років, а наприкінці колишня студентка дізналася, що мама померла. Так обірвалися останні нитки, які прив'язували дівчину до Землі. Тепер доведеться жити там, куди ведуть її місцеві боги.

Іти лісом, таким знайомим і таким чужим одночасно, було приємно. Тут були дерева, що живуть і в Україні. Он старий дуб розсипав стиглі жолуді яскравим листяним килимом. Поруч кілька братів-кленів поступово втрачають своє золоте листя-долоні, встилаючи золотом в'янучу, але ще не до кінця загубивши зелень, траву. Трохи далі кущ лісового горіха вабить своїми плодами втомлених мандрівників.

- Хлопці, може, привал? - Покликала дівчина і застигла біля куща.

- А може, знайдемо просторішу галявину? - Відповів їй Лайон, зупиняючись поруч.

- Тебе щось зацікавило? – звернувся до Христі магістр.

- Так, майстер, - Христина вказала рукою на кущ. - Я хоч і не майстер виживання в лісах, на відміну від ельфів, але цей кущ мені знайомий. Дивіться, скільки горіхів. Хоч якийсь запас у дорогу. Як ви думаєте? Бо залишки раціону хотілося б трохи урізноманітнити.

- Ти впевнена, що це можна їсти? - маг зацікавлено розглядав нову йому рослину.

- Так, ми в дитинстві з сусідськими хлопчиками збирали такі горіхи в сусідньому лісі, - почала розповідати Христина хлопцям нові подробиці життя в іншому світі. – У нашому селі мало хто знав, де правильно шукати плоди лісу, адже все можна знайти у магазині. Втрачати час на походи мало хто хотів. А ми з хлопцями любили цю справу. Завжди знали, де і коли можна зібрати щось цікаве. Ось такі лісові горіхи росли в нашому таємному місці. Велика ліщина може коштувати дуже дорого. До того ж, зараз час не лише горіхів. Якщо тут ростуть дерева, схожі на наші, то, мабуть, і гриби знайдуться, - усмішка засяяла на дівочому обличчі, відганяючи тіні сумних думок. – Ось і розбавимо рибне меню смаколиками.

Поки вона розповідала, всі вже встигли розділити між собою обов'язки та облаштувати місце для привалу. Між деревами Реінторр розклав заховані колись у простору кишеню покривала, створивши зручне місце для відпочинку. Хтось зібрав дров і розвів багаття, над яким уже грівся казанок, наповнений чистою джерельною водою. Дракон знайшов у своєму таємному складі-кишені мішечок крупи, що чимось нагадує рис, так що на обід на всіх чекала гаряча свіжа каша, про яку вони вже кілька місяців могли тільки мріяти. Ельфи-побратими пішли в хащі, пошукати живність і пополювати. А ось гном, підтверджуючи свою хазяйновитість, став допомагати Христині у збиранні горіхів, роблячи все швидко, спритно і акуратно складаючи в невеликий мішок, який Кергуд тягав увесь час у торбинці. Разом вони зібрали майже всі плоди, залишивши трохи на гілках для лісових жителів. А ось кішки було не видно. Щоправда, про неї зараз ніхто не хвилювався: кішка все ж таки хоч і дрібний, але хижак, так що в лісі, неподалік від стоянки, з нею нічого не станеться.

Коли всі необхідні справи було зроблено, всі розсілися навколо багаття та насолоджувалися спокоєм.

- Як добре на сонечку… - заговорив тихо Лайон. - Хоч і не літо вже, але я просто надихатися не можу.

- Ну так, - посміхнулася Ласія. - Там, на дні, і дихати нормально не можна було. Добре, що заклинання підводного дихання багато не тягне, змогли тримати весь цей час.

Маги розвеселилися. Досі не відійшли від останніх місяців подорожі під водою. Та й як таке забудеш? Минула лише доба після того, як вони прийшли до тями на морському березі, ретельно зібрані в одну купу і зігріті теплом багаття, яким Христина намагалася прогнати від них холоднечу дощового дня. А сьогодні ось сонечко вийшло, та ще й виявилося, що дощ, що не властиво цій порі року, пройшов лише вузькою смугою, а далі земля була досить суха.

- Лась, - звернулася Христина до ельфійки. - А ти не могла помилитися з напрямком?

- Звісно, ні, ти що! Води струмка беруть початок біля озера, яке розташувалося біля якогось великого будинку, як вода його сприймає. Вона каже, що там багато істот живе. Потім струмок рухався також повз два невеликі села, між якими лише поля та луки. І лише після них – ліс. Потоки подолали всю дорогу за кілька днів. - Довговуха красуня скорчила скривджену моську, і всі засміялися.